Розповідь про дідів із твору "джури козака швайки"

Объяснение:

Джури козака Швайки” характеристика героїв – Пилипа Швайки, Санька, Грицька, Тишкевича та інших героїв до розкрити їх образи та риси характеру. Також Вам може до аналіз твору “Джури козака Швайки”.

“Джури козака Швайки” характеристика героїв

Дід Кудьма

– таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудовувати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм».

Дід Кібчик

Основу його характеру складає внутрішня потреба повністю реалізувати себе на користь ближнім, передати накопичений за довге життя досвіт і мудрість, озвучує основні поєднуючі ідеї в творі та слугує своєрідним каталізатором дії (гуртує ватаги, знаходить місце для фортеці, вигадує всілякі військові хитрощі

Демка Дурна Сила

Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Саме дід Кібчик прозвав Демка – Дурна Сила. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.

«Як стисне комусь руку, то у того аж пальці злипаються»

«А одного разу дядьки засперечалися, хто з них зможе витягти з баюри навантаженого воза. Тягли, тягли – ні в кого не виходило».

Юзеф Тишкевич

Служить двом хазяїнам: панові Кобильському та татарському вельможі Іслам – беку, навіть має його охоронний знак, наводить татар на українські села, продає татарам відомості про козаків,

грабує та вбиває в плавнях одиноких добичників (з дозволу і покровительства пана Кобильського),

Це підступний і жорстокий, хитрий, скупий, ниций, брехливий дбає лише про власні інтереси. Загинув, коли втікав з поля бою, від стріл татар.

“Джури козака Швайки” характеристика Пилипа Швайка

ПИЛИП ШВАЙКА – справжній лицар, якого поважають козаки та бояться вороги. Це відчайдушний та невловимий козак.

Його помічниками є – кінь Вітрик, вовк Барвінок, Грицько та Санько.

Уміння, майстерність, хист

Вольові якості

Почуттєві якості

Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні.

Сміливий, розумний , витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.

Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів.

Справжній лицар, який щиро служить своєму народові, товариству

“Джури козака Швайки” характеристика Санька і Грицика

Романтическая ночь у  моря, горит костёр, старый цыган макар чудра рассказывает писателю про вольных цыган. макар советует беречься любви, ибо полюбив, человек теряет волю. подтверждением этого является быль, рассказанная чудрой.был на  свете лойко зобар, молодой цыган. венгрия, чехия и  словения знали его. ловкий был конокрад, многие хотели убить его. любил он  только коней, деньги не  ценил, мог отдать каждому, кто нуждался.в  буковине стоял цыганский табор. у  данилы-солдата была дочь радда  — красавица, словами не  сказать. много сердец разбила радда. один магнат любые деньги кидал к  её  ногам, просил выйти за  него замуж, но  радда ответила, что орлице не  место в  вороньём гнезде.однажды в  табор приехал зобар. красивый он  был: «усы легли на  плечи и  смешались с  кудрями, очи, как ясные звезды, горят, а  улыбка  — целое солнце. точно его ковали из  одного куска железа с  конём.» заиграл он  на  скрипке, и  многие заплакали. радда похвалила скрипку зобара, хорошо он  играет. а  тот ответил, что скрипка его сделана из  груди молодой девушки, а  струны из  её  сердца свиты. радда отвернулась, сказав, что врут люди, когда говорят об  уме зобара. подивился тот острому языку девушки.зобар загостил у  данилы, легли спать, а  наутро он  вышел с  тряпкой, повязанной на  голове, сказал, что конь его зашиб. но  все поняли, что это радда, подумали, что разве не  стоит лойко радды? «ну, уж  нет! девка как ни  хороша, да  у  ней душа узка и  мелка, и  хоть ты  пуд золота повесь ей  на  шею, всё равно, лучше того, какова она есть, не  быть  ей! »жил в  то  время табор хорошо. и  лойко с  ними. мудр был, как старик, а  на  скрипке играл так, что сердце замирало. если  бы лойко захотел, то  люди  бы жизни за  него отдавали, так его любили, только радда не  любила. а  он  полюбил её  крепко. окружающие смотрели только, знали, «коли два камня друг на  друга катятся, становиться между ними нельзя  — изувечат».однажды спел зобар песню, всем она понравилась, только радда посмеялась. данило хотел проучить её  кнутом. но  лойко не  позволил, попросил отдать её  ему в  жены. данило согласился: «да  возьми, коли можешь! » лойко подошёл к  радде и  сказал, что полонила она его сердце, что берёт он  её  в  жены, но  она не  должна перечить его воле. «я  свободный человек и  буду жить так, как хочу». все подумали, что смирилась радда. она обвила кнутом ноги лойко, дёрнула, и  упал зобар как подкошенный. а  она отошла и  легла на  траву, улыбаясь.убежал в  степь зобар, а  макар за  ним следил, как  бы парень над собой что не  сделал сгоряча. но  лойко лишь сидел неподвижно три часа, а  потом к  нему пришла радда. лойко хотел ударить её  ножом, но  она приставила к  его лбу пистолет и  сказала, что мириться пришла, любит его. а  ещё сказала радда, что волю любит больше, чем зобара. она обещала лойко жаркие ласки, если он  согласится перед всем табором поклониться ей  в  ноги и  поцеловать правую руку, как у  старшей. крикнул зобар на  всю степь, но  согласился на  условия радды.вернулся в  табор лойко и  сказал старикам, что заглянул в  своё сердце и  не  увидел там прежней вольной жизни. «одна радда там живёт». и  он  решил исполнить её  волю, поклониться ей  в  ноги, поцеловать её  правую руку. и  ещё сказал, что проверит, такое  ли у  радды крепкое сердце, как она хвалится.все и  догадаться не  успели, а  он  воткнул в  её  сердце нож по  самую рукоятку. радда вырвала нож, заткнула рану своими волосами и  сказала, что ждала такую смерть. данило поднял нож, отброшенный раддой в  сторону, рассмотрел его да  и  воткнул в  спину лойко, прямо против сердца. лежит радда, зажимая рукой рану, а  у  ног её  раскинулся умирающий лойко. писателю не  спалось. он  смотрел на  море, и, казалось, что видит он  царственную радду, а  за  ней по  пятам плывёт лойко зобар. «они оба кружились во  тьме ночи плавно и  безмолвно, и  никак не  мог красавец лойко поравняться с  гордой раддой».читается за 4 минут