Якій країні обмешили армію до 33 тисяч в 1919році

22 березня — чергова річниця революційних подій 1919 року на Закарпатті. Зараз цю сторінку історії області ігнорують на тлі неабиякої уваги до Карпатської України 1939 року, сакралізованої в сучасному націоналістичному дискурсі. Хоча було би повчально згадати досвід тих 40 днів першого соціалістичного експерименту на схилах Карпат. Адже Радянська влада тут точно не встановлювалася на «російських багнетах». Навіть навпаки — вона прийшла із заходу, з Угорщини, частиною якої тоді були закарпатські землі.На початку ХХ століття Австро-Угорська дуалістична монархія, до складу якої входило і Закарпаття, представляла собою «клаптикову імперію», що тріщала по швах. У 1848 році, зіткнувшись із поширенням загальноєвропейської революції, вона вже перебувала за крок від історичного небуття, коли вивільнилися пригноблені національні меншини і буржуазно-демократичні рухи. Розпочавшись 15 березня 1848 року, революція в Угорщині стимулювала розвиток визвольних рухів і в тих частинах імперії, де угорці, самі будучи під ярмом австрійців, пригнічували інші народності (не зайвим буде відзначити, що двоє найвидатніших діячів угорської революційної демократії — Лайош Кошут і Шандор Петефі — були відповідно словацького і сербсько-словацького походження). Серед цих земель були і задвірки країни, депізньосередньовічний феодалізм зберігався у недоторканному вигляді (кріпосне право було скасоване лише у 1853 році) — Закарпаття. Тут боротьба за автономію та подолання відсталості обернулася на форму культурно-просвітницького руху, представників якого називають «будителями» услід за їхніми словацькими аналогами — педагог і літератор отець Олександр Васильович Духнович (автор «Гімну підкарпатських русинів») був представником саме цього напрямку.

В античну епоху об'єктом колонізації з боку Європи і Малої Азії була Північна Африка.

Перші спроби європейців підпорядкувати собі африканські території датуються ще часами давньогрецької колонізації VII—V століть до н. е., коли численні грецькі колонії з'явилися на узбережжі Лівії та Єгипту. Завоювання Олександра Македонського поклали початок досить тривалого періоду еллінізації.

Місто Карфаген був заснований на території сучасного Тунісу фінікійцями і був однією з найважливіших держав Середземномор'я до IV століття до н. е. Після Третьої Пунічної війни він був завойований римлянами і став центром провінції Африка. У ранньому Середньовіччі на цій території було засновано королівство вандалів, а пізніше вона входила до складу Візантії.

Навали римських військ дозволили консолідувати під контролем римлян все північне узбережжя Африки. Незважаючи на велику господарську та архітектурну діяльність римлян, території піддалися слабкою романізації, мабуть, в силу надмірної посушливості і безперервної активності берберських племен, відтиснутих, але не підкорених римлянами.

Давньоєгипетська цивілізація також потрапляла під владу спочатку греків, а потім римлян.