Кто рассказал о бедной дуне Её отец

Во время 1ой встречи дочь была скромной девушкой, порядочной, во всем отцу. Смотритель был счастлив и гордился дочерью.

Самсон Вырин думал, что дочь украли. Он перестал что-либо делать по хозяйству, "впал" в депрессию. Но когда он приехал к ней, то понял, что Дуня сама ушла от него(сбежала). Дочь выгнала отца, ей стало стыдно за ее прежнее положение в обществе, ведь уже она была знатной богатой дамой и замужем. Предположения не сбылис

Объяснение:

Во время первой встречи рассказчик увидел Дуню девочкой лет четырнадцати, он отметил её удивительную красоту, разумность, умение вести беседу; сам смотритель был человек лет пятидесяти, «свежий и бодрый».

Через несколько лет рассказчик вновь оказывается в том месте, но смотритель из бодрого мужчины превратился в хилого старика. Смотритель рассказал проезжающему историю Дуни: девушка влюбилась в офицера и сбежала с ним. Самсон Вырин очень горевал о судьбе дочери, он даже предположить не мог, что она может быть счастлива. Он придерживался общепринятого мнения о том, что гусар натешится и бросит Дуню. Его предположения не сбылись: судьба Дуни сложилась благополучно, она превратилась в «славную барыню».

Войдите:

«не знатиме під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні» (добре він порівняв україну! ) «брюховецького величали другим хмельницьким, що іще раз стає за вкраїну її ворогів і дарує мирові волю». «а як придивишся, то на виду в його наче ще й приязне: так би здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. тільки очі були якісь чудні — так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й чигають ізпідтишка чоловіка. іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте». а як у його чого поспитаються, а він одвітує, то й плечі, наче той жид, підійме, і набік одступить, що ти б сказав — він усякому дає дорогу, а сам знітиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату» «отакий-то був той брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки! » «…каже тоненьким, ницим голоском». лестощі брюховецького: «ні, не против я, не прогайнув, не промантачив, не проциндрив без пуття: усе спустив з рук, аби б тільки як-небудь прикрити ваші злидні. не мало пішло мого добра і по гетьманщині. як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко — да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам. а тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт — доведеться незабаром ходити так, як лапко. що ж? походимо й без чобіт, аби моїм діткам було добре». «ви може думаєте, що я, так як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б тільки в мене на ногах рипали сап’янці? не доведи мене до сього, господи! везли колись за мною в січ жупани й сап’янці возами, везли золото і срібло мішками, а я все збув із рук, аби моїм діткам було добре! » п. шраменко: «окаяний пройдисвіт так усіх оманив, так по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж. аж дивно стало моєму козакові, що то чоловік зможе, як захоче! » підступність і улесливість брюховецького: «батьки мої рідні! що ж (я) здолаю видумати путиє своїм нік-чемним розумом? у ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! ви знаєте всі стародавні звичаї і порядки — судіть, як самі знаєте, а моє діло махнути булавою, да й нехай по тому буде. недармо ж я вас вивів із запорожжя на вкраїну: порядкуйте по-стародавньому, як самі знаєте; судіте і карайте, кого самі знаєте, а я свого розуму вашого не . усі ми перед вашими сивими діти, дурні». «сам брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх запорожців. тут уже він був не той, що в романовському куті: позирав гордо, по-гетьманськи, і тілько всміхавсь, узявшись у боки». самохарактеристика брюховецького: «мабуть, сам лихий мені є… а лучче б нічого сього не було… ой батьку богдане! не пізнав би ти тепер свого і і звідки нечистий утелющив мені а вже тепер шкода зупинятись… вивернеться… добре, що поборов! два коти в одному мішку не помиряться… чом же оце нема в мене сили до закінчення? була сила світ на свій лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь… що ж, як на москві зроблять не по-нашому? гроші грошима, бояре боярами, а цар — душа праведна…» «мізкує собі ледачий іванець, ходячи по світлиці…» пугач про брюховецького: «бачимо, бачимо, вразький сину,— дармо, що ти гетьман,— до чого ми в тебе дожилися. убрав єси нас у шори, як сам хотів! вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаєш україною орудувати! недовго ж поорудуєш! я тобі кажу, що недовго! коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака! …брехнею світ пройдеш, то назад не вернешся. плюйте, братці, на його гетьманство! кому любо з нечестивим пройдисвітом у гріхах погибати, зоставайсь тут, а хто не хоче скаляти золотої слави своєї, той гайда з нами за пороги! а на прощання скажемо с джерело: