Твір за темою сенс людського буття за поезією г.сковороди "Всякому місту звичай і права..."

Объяснение:

Творчість Григорія Савича Сковороди посідає чільне місце в історії розвитку художньої літератури, філософії та педагогічної думки в Україні.

Більшу частину свого життя Г. Сковорода провів серед простого народу. Де б не з’являвся мандрівний письменник і філософ, всюди він знаходив любов і приязнь людей, бо був мандрівним педагогом-просвітителем.

Чому навчав Сковорода? Умінню бачити гармонію і красу в природі. Щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт,тобто себе самого.

Пізнай себе, а пізнавши, удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві і принесе, найбільшу користь.

Великий філософ доводить, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи – це веління Бога в людині. Пізнання природи – це пізнання Бога.

Так, у поетичній збірці “Сад божественних пісень” ліричний герой у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою.

У багатьох поезіях автор милується красою рідної природи, духовно збагачується

її чарами: “Гей, поля, поля зелені” та “Ой пташко жовтобока”: Гей, поля, поля зелені. Зелом, квітом оздоблені!.. Жайворонок пал полями!

Соловейко над садами…

Для Г. Сковороди не може бути людина щасливою, якщо вона закріпачена. Тому свої роздуми з приводу цього він висловив у пісні “De Libertate” (“Про волю”), де висловлює думку про те, що золото порівняно зі свободою-ніщо.

У поетичному творі “Всякому місту нрав і права” автор зауважує, що щастя кожний розуміє по-своєму: здирники, бюрократи “безумно стягають поля”, купці і лихварі обманюють трудящих, чиновники та юристи зловживають своїм становищем; для поета головне – жити “з ясним розумом”.

У байці “Бджола і шершень” письменник стверджує, що без праці людина не може мати щастя і морального задоволення, працювати повинен кожен за покликанням, за нахилами й обдаруванням.

У “Розмові, званій Алфавіт чи Буквар світу” автор ставить філософське питання: “Бути щасливим – пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою”. Вихідна позиція філософа така: “Природа – всьому початкова причина і рушійна сила”. Любов – “найважливіше джерело людського щастя”.

Основа нашого щасливого буття на землі – здорова душа, бо з хворої душі виникають тільки хвороби.

Твори великого любомудра допомагають нам збагнути шляхи досягнення щастя, без якого наше життя немає сенсу.

Здравствуйте, уважаемый Евгений Васильевич! Пишет вам молодой человек, живущий спустя два века после вас. Я еще учусь в школе и именно здесь узнал о вас, о ваших взглядах, о вашей сложной судьбе.

    Я уверен, что вам, с вашим пытливым умом, любознательностью, любовью к жизни, было бы интересно посмотреть на то, как сейчас живет русский народ и Россия в целом. Думаю, очень многое бы удостоилось вашей язвительной оценки, но, на мой взгляд, многое бы и понравилось. Ведь вы ратуете за материалистический подход к жизни. На ваш взгляд, «бытие определяет сознание». Мне кажется, очень многие из моих современников подписались бы под этими словами. Хотя лично я не совсем согласен с таким подходом.

    Вообще, признаюсь вам – вы, Евгений Васильевич, вызываете у меня неоднозначное чувство. С одной стороны, я восхищаюсь вами. Вы, несомненно, очень сильный и талантливый человек, с огромным потенциалом. Вы посвятили свою жизнь благородному занятию – медицине, призванной облегчать жизнь людей их.

    Но, при всем этом, вы не производите впечатление счастливого человека. Больше того, я уверен, что вы были несчастливы в своей жизни вплоть до ее печального финала – вашей гибели. В чем же причина этого?

    Я думаю, дело тут не в обстоятельствах или среде, как это было с вашими литературными предшественниками – Онегиным или Печориным. Причина ваших мучений, на мой взгляд, в ваших убеждениях. Вы посвятили свою жизнь нигилизму, то есть отрицанию. Но отрицанию чего? Всего опыта людей, считающихся элитой российского и любого другого общества.

    Вы скажете: «Вот именно, только считающегося. Но так ли это на самом деле?» Я осмелюсь поспорить с вами – так, действительно, так. Лучшие, образованнейшие умы на протяжении длительного времени, путем проб и ошибок, «добывали» ценнейший опыт, составляющий гордость человечества, его жизненную основу и опору. А вы одним махом решили все это уничтожить, считая все это «бредом» бездельничающих людей.

    Хорошо, ну а что вы можете предложить взамен? Вы утверждаете, что что-то созидать – это уже не ваша миссия, а дело последующих поколений. Но невозможно жить, только разрушая! Тем самым вы разрушаете себя, что и было доказано господином Тургеневым на примере вашей, Евгений Васильевич, жизни.

    Ваша нигилистическая теория оказалась эфемерной, полностью надуманной, не имеющей никакого отношения к реальной жизни. Поэтому когда вы столкнулись с реальностью – с любовью к Анне Сергеевне Одинцовой – то почувствовали, что жизнь ваша рушится и почва уходит из-под ног. А поскольку вы полностью связали свое существование с нигилизмом, то «не смогли прийти в себя», полностью разочаровавшись в своих силах. Вам оставалось лишь одно – погибнуть. Так и случилось в финале романа.

    Но…я хочу сказать вам Ваша судьба – предмет для размышлений и полезных уроков, многих жизненно важных выводов. Поэтому не думайте, что вы всего лишь прах, и после вашего существования ничего не осталось на земле. Про вас помнит, о вас рассуждает юное поколение, учась на ваших ошибках, перенимая ваш опыт вам за это.