Твір на тему Весна Леся Українка

Рід літератури: лірика.

Вид лірики: інтимна та пейзажна.

Жанр: вірш.

Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.

Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.

Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».

Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.

Проблематика: оптимізм і песимізм, людина і природа, душевна розрада і самотність.

Композиція.

Експозиція: «була весна...».

Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.

Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.

Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».

Художні засоби.

Епітети: «весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».

Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».

Персоніфікація: «весна…промінням грала, сипала квітки,…летіла хутко», «усе загомоніло — зелений шум, веселая луна», «весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «замиготіло листячко», «вітер … заспівав», «прилинули пісні», «гай свій відгук з ним прислав», «душа… не забуде», «весна дала, … за вікном цвіла».

Риторичні оклики:

«Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!»

«Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна!»

«Ні, не забула!»

Объяснение:

это не много не то но тоже норм

«любіть україну! » — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. в. сосюра створив ліричний образ «вишневої україни», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. сердечно, мовби в душу , звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу: любіть україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. поет змальовує україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну». український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду. поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. анафора «любіть україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. поетове слово звучить щиро й безпосередньо. з порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній україні звертається поет до юнака: юначе! хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… не можна любити народів других, коли ти не любиш вкраїну! палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія в. сосюри: всім серцем любіть україну свою,— і вічні ми будемо з нею.