СОСТАВИТЬ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПО ЕЛЕЗАВЕТЫ ПЕРВОЙ.

Відповідь:

Єлизавета I (англ. Elizabeth I of England, 7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи на володарку морських просторів. Вважається національною героїнею Англії.

Єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена незаконнонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований. Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії I Кривавої без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та до і протестантській церкві.

Єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником Вільямом Сесілом, 1-им Бароном Берґлі. Одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Риму, і проголошення монарха Англії її верховним опікуном (Акт про верховність 1558 року). Церковний порядок, запроваджений Єлизаветою, суворо дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду Тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. Мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. З часом незайманість Єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.

За стилем правління Єлизавета I була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «лат. video et taceo» («англ. see but silent») — «бачу, але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в англійській історії. Уже через 20 років після її смерті Єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом англійської драматургії на чолі з Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу та доблестю англійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як Френсіс Дрейк.

Оцінки деяких істориків стриманіші. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. Ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і розбалансованої монархічної влади в Англії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця Єлизавети, Марія Стюарт.

Пояснення:

Правление Елизаветы 1 Тюдор стало одним из самых динамичных периодов в истории Англии. С самого начала протестанты считали, что королеву сохранило провидение. Ей приходилось сталкиваться с возрастающими внешними и внутренними опасностями, и любовь народа к ней все возрастала, а со временем перешла в настоящий культ. Внутренняя и внешняя политика Елизаветы 1 Тюдор обсуждалась еще долгое время после ее кончины. Да и в наши дни не утихает интерес к этой правительнице. Характеристика Елизаветы 1 Тюдор как политического деятеля вызывает любопытство не только у историков, но и у множества людей по всему миру.

Революція Гідності[1] (також Київський Майдан, Майдан у Києві, Євромайдан та Єврореволюція[2][3][4]) — політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані спротивом проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою відмовою від цього курсу. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках Віктора Януковича та його «сім'ї», небажання народу України миритись з перетворенням країни не лише де-факто, але і де-юре на одну з колоній Росії[5].

Терміни Революція Гідності та Єврореволюція[6][7][8] стосовно означених подій іноді використовуються в тому ж контексті, що й термін Євромайдан, але мають інше семантичне навантаження: «Євромайдан» здебільшого застосовується в контексті організації, форми та місця проведення протестів на підтримку європейського вибору України — як складова Революції Гідності[9]; Революція Гідності — як суспільні та політичні зрушення, викликані зривом підписання Угоди про Європейську інтеграцію, та, власне, самим Євромайданом.

Також існують розбіжності оцінок дати початку Революції. Політикум України, українські ЗМІ та блогери вважають за дату початку Революції 21 листопада 2013 року, день, коли Урядом Миколи Азарова було зірвано підписання угоди про Євроінтеграцію, після чого почали збиратись перші мітингуючі[10]; або 30 листопада, день, коли на Євромайдані були побиті студенти[11]. За межами України поширена думка, що дату Революції необхідно визначати з ходи протестувальників до Верховної Ради 18 лютого, коли почались масові криваві зіткнення зі значними людськими жертвами. Ці розбіжності виявляються і в назвах відповідних статей Вікіпедії.

Объяснение: