Найстрашніше для матері - бути зневаженою власними дітьми (За повістю І.Нечуя-Левицького"Кайдашева сім'я" і романом Панаса Мирного та І.Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Відповідь:

Може щось підійде:

Портрет, опис: Джулія молода, струнка дівчина: "на вигляд ніби підліток", у неї " гнучкий тоненький стан, маленькі гострі перса", вона "схожа на знесилену мокру пташку". Портрет Джулії: "під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі", очі у Джулії "великі бездонні", у дівчини "білі рівненькі зуби". Навіть в умовах виживання хлопець звернув увагу на "осяйну вроду цієї дівчини" . Одяг дівчини: "дівчина в довгій, не на її зріст куртці з підкасаними рукавами і червоним трикутником на грудях".  

Риси характеру:  Дівчина, весела, пустотлива: "в її очах блиснув азарт і неслухняність збитошної пустотливої дівчинки..", ""в її очах усе ще стрибали невтримні пустотливі бісики".  Дні проведені в концтаборі не знищили у цій дівчині оптимізму, легкості, жвавості: "дівчина легко вискочила на брилу, нагнулася, спритно сунула ноги в колодки...",  "в’юнко, мов ящірка, стрибала з каменя на камінь". Вона "зовсім байдужа до небезпеки", а тому Івана дратувала "її недоречна, напоказ, відвага...". А ще Іван звернув увагу на те, що "нашивка на ній була червона, політична, та й дівчина щось там говорила про ненависть до німців..". З часом Іван зрозумів, що Джулія освідчена і ця "освіта Джулії, певно, була куди вища за його, і це ще збільшило пошану до неї".

Джулія вірний друг. Вона завжди готова протягнути руку до ближньому: "Тоді, вже нагорі, дівчина стала навколюшки й простягнула йому свою тоненьку, кволу руку. Хлопець глянув на сині прожилки вен на зап’ясті й відхилив її руку — хіба вона змогла б витягти таку вагу?" А пізніше, коли хвиля кохання накрила цих двох молодих людей, Іван відчув всю емоційність і пристрасть закоханої дівчини: "вона гомоніла поруч, — щиро, любо, з великою ніжністю і мрією".

Всі незгоди, поневіряння, жахіття, які випали на долю цієї дівчини не змогли зламати її дух, знищити її кохання. Вона залишилася вдячною Іванові за своє врятоване життя, за подароване ним відчуття щастя, за сина. Адже саме про це Джулія писала у своєму листу: "Мені довелося ділити з ним останні три дні його життя — три величезних, як вічність, дні кохання, пізнання і щастя"

Пояснення: