составить памятку безопасной работы в сети Интернет. Памятка должна состоять из не менее десяти пунктов.

для того чтобы ребенок должен предпринимать следующие меры предосторожности при работе в Интернете:

•        никогда не сообщайте свои имя, номер телефона, адрес проживания или учебы, пароли или номера кредитных карт, любимые места отдыхали проведения досуга.

•       используйте нейтральное экранное имя, не содержащее сексуальных намеков и не выдающее никаких личных сведений, в том числе и опосредованных: о школе, в которой вы учитесь, места, которые часто посещаете или планируете посетить, и пр.

•       если вас что-то пугает в работе компьютера, немедленно выключите его. Расскажите об этом родителям или другим взрослым.

•        всегда сообщайте взрослым обо всех случаях в Интернете, которые вызвали у вас смущение или тревогу.

Объяснение:Вже на ранньому етапі боротьби з ВІЛ-інфекцією на тлі триваючих дискусій стала усвідомлюватися важливість захисту характер ВІЛ-інфікованих. Посилення дискримінації, застосування примусових заходів не тільки не зможуть подолати епідемію, але заженуть її вглиб, що тільки ускладнить вирішення даної проблеми. Важливу роль в усвідомленні цього зіграла в тому числі активність правозахисних організацій і громадських рухів на захист прав ВІЛ-інфікованих. На зміну ставлення громадськості до проблеми ВІЛ вплинули в деяких країнах також трагічні історії відомих людей (письменників, музикантів і ін.), Які стали жертвами нової хвороби.

Поступово приходить широке розуміння того, що ВІЛ-інфіковані теж є людьми і, незалежно від причин зараження життя, вони потребують підтримки суспільства і дотриманні їх законних прав.

На міжнародному та національному рівнях приймаються найважливіші документи, спрямовані на недопущення дискримінації і захист прав та інтересів ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Одним з найважливіших документів в цій галузі є Міжнародні керівні принципи "ВІЛ / СНІД і права людини" (Управління верховного комісара з прав людини і Об'єднана програма ООН з ВІЛ (СНІД) (ЮНЕЙДС), 1996, остання редакція 2006 року). У цьому документі рекомендовані необхідні системні заходи, які повинні прийняти держави для захисту прав осіб з ВІЛ (СНІД).

Один з головних висновків, включених в текст Міжнародних принципів, полягає в наступному. Інтереси здоров'я суспільства не вступають в протиріччя з індивідуальними правами людини в зв'язку з проблемою ВІЛ. Навпаки, є переконливі підстави вважати, що, коли права людини захищені, інфікується меншу кількість людей, а самі ВІЛ-інфіковані, хворі на СНІД та їх сім'ї краще справляються з труднощами, пов'язаними з цією інфекцією.

ВІЛ-інфіковані не повинні бути відірваної і ізольованою популяцією в суспільстві. Вони мають право на шанобливе ставлення, дотримання всіх прав пацієнта, а також доступ до медичної до Тестування на ВІЛ-інфекцію має проводитися добровільно, за винятком чітко визначених законом випадків. При добровільному дослідженні також можливо, але бажанням клієнта, анонімне тестування.

Тестування відбувається при належному інформуванні до і після процедури. Зокрема, при виявленні ВІЛ-інфекції клієнту повідомляється про можливості повторного тестування (оскільки можливі помилки), гарантії дотримання прав ВІЛ-інфікованого, особливості перебігу захворювання без лікування і при лікуванні, а також необхідності виключити подальше поширення ВІЛ-інфекції.

Неприпустимо необґрунтоване обмеження прав ВІЛ-інфікованих, в тому числі дискримінаційного характеру: звільнення з роботи або відмову в прийомі на роботу, відмова від медичної до в прийомі в освітні установи і т.п.

З огляду на стигматизує характер ВІЛ, необхідно строго дотримуватися правила конфіденційності щодо ВІЛ-інфікованих і вживати належних заходів до нерозголошення конфіденційної інформації. У тих випадках, коли дані про пацієнта передаються в інші установи та органи (наприклад, для реєстрації), пацієнта слід сповістити про це, а також про гарантії нерозголошення інформації третім особам. Відповідно, в медичних інформаційних системах необхідно застосовувати належні заходи щодо захисту персональних даних пацієнтів.

Окремою проблемою є доступ ВІЛ-інфікованих до якісного медичного лікування. Вже до середини 1990-х рр. кількість препаратів для стримування ВІЛ-інфекції розширилося, і до кінця XX в. були розроблені і впроваджені в практику схеми комбінаторної терапії ВІЛ - високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ). Ці методи дозволили стримувати розвиток ВІЛ-інфекції в організмі і збільшувати тривалість і якість життя пацієнтів. Однак таке лікування залишається занадто дорогим, державні програми забезпечення препаратами не можуть охопити всіх, хто потребує, так що ця гостра проблема залишається відкритою.

Звичайно, у ВІЛ-інфікованих є не тільки права, але й обов'язки. Головна їх обов'язок - не допускати подальшого поширення інфекції в зв'язку з їх станом. Зокрема, при виявленні ВІЛ-інфекції індивіда повинні попередити про відповідальність за створення небезпеки зараження або зараження іншої особи, а також проконсультувати про необхідні заходи обережності. Але в цілому забезпечення відповідальної поведінки ВІЛ-інфікованих - це завдання не тільки медичних працівників, а й громадської охорони здоров'я, для чого необхідні комплексні програми для широкого загалу і спеціально для ВІЛ-інфікованих по формуванню відповідальної поведінки для протидії епідемії ВІЛ.