Правила доброго тону Художник Олександр М. КИЇВ. ВИДАВНИЦТВО «м о л о д ь». напишіть будь ласка по цьому твору план ,

Інам, нащадкам великого кобзаря, яким, власне, і було адресовано «заповіт», варто замислитися, чи виконали ми волю поета? мені дуже прикро, що сам шевченко не побачив свою батьківщину незалежною (ми знаємо також, що він не дожив до скасування кріпацтва, адже побачити простий народ вільним також було його мрією). незалежність україни, після стількох років і навіть сторіч боротьби та помилок, нарешті здобута. і це — найважливіша, як на мене, подія за всю історію існування нашої держави. але ж поет прагнув не тільки декларації незалежності, але й духу свободи в нашій країні, справедливості та щастя. незважаючи на фактичну незалежність нашої держави, на жаль, нас і досі переслідує безпідставний, а тому ще більш прикрий, комплекс якоїсь національної меншовартості. тобто люди, що ічно живуть в україні, українці за походженням, не вважають себе такими. як на мене, це якийсь історичний парадокс. уявімо на хвилинку, що вся інформація про людину зберігається в певній анкеті. коли б десь у «небесній канцелярії» складали питання до такої анкети, туди, безумовно, ввели б графу «національність». бо національна приналежність людини — не формальність, а риса, яка зумовлює її мислення, вдачу, життєві принципи. ця графа, так би мовити, є «обов'язковою для заповнення», але більшість людей не просто вважають себе приналежними до іншого народу (питання національних меншин — окреме питання, але цілком нормально, що в нашій країні мешкають інші народи, підтримуючи свою власну культуру, зрозуміло, що вони не вважають себе українцями, бо ними не є), велика частина українців живе без певної національної приналежності, вони ніби поза часом і простором, поза історичним і національним контекстом. мені здається, це чи не найприкріше у наш ось чому, напевно, ми ще не виконали заповіту тараса шевченка.