факты и доказательства тому что в 1917 году в россии остро стояли рабочие, крестьянские,национальные,религиозные, военные вопросы.​

Підготовка систематичних курсів з історії України має давню і стійку традицію. Вона розвивалася від середньовічних норм і канонів сприйняття світу до осмислення подій і фактів істориками нового часу. Це був складний і тривалий процес, який еволюціонував від творчості козацьких літописців, хронік і рукописних збірок кінця XVІІ — XVIII ст. до підготовлених на високому професійному рівні наукових розробок вчених XIX — початку XX ст. Зазнавали суттєвих змін підходи до предмету історичних досліджень, розширювалася їх документальна база, удосконалювався інструментарій історика. На зміну компіляціям, роботам вузькотематичного або регіонального характеру приходили праці, в яких історичний процес вже реконструювався через призму не тільки всеукраїнського масштабу, а й у контексті європейської історії. Професіонали-історики все частіше відмовлялися від традиційних схем і напрямків досліджень, прагнули до розширення тематичного поля історичних досліджень, проникненню у внутрішню сутність досліджуваних подій і явищ, критичного осмислення нового фактичного матеріалу.

Понині не втратили своєї цінності синтетичні курси української історії М. Грушевського, Д.Дорошенка, і. Крип'якевича, Н. Полонської-Василенка. Пізнішим зразком синтезу минулого українців служить підготовлена в АН УРСР багатотомна "Історія України". Однак у XX ст. поряд з поглибленим дослідженням окремих етапів і проблем із загальновизнаних світовою науковою спільнотою підходів мали місце й ідеологізація концептуальної сфери, детермінування тематичного блоку, сепарування інформаційних можливостей джерельної бази і — як наслідок цього — поява міфологізованого варіанту національного історичного процесу.

Кінець 80-х-90-і рр. XX ст. відкрили перед дослідниками доступ до невідомих раніше документальних покладів архівосховищ, розкріпачили їх розум і серце. Вченим надалася можливість спокійно і неупереджено вдивитися в минуле свого народу, з позицій наукової об'єктивності реконструювати пройдений ним історичний шлях. На сьогоднішній день ми маємо цілу низку прекрасно написаних синтетичних викладів української історії, підготовлених з різних методологічних позицій, з більш-менш широким хронологічним охопленням подій і, відповідно, більшим чи меншим ступенем їх деталізації. Зокрема, визнанням у студентському та викладацькому середовищі користується підготовлений в Інституті історії України НАН України двотомник "Історія України". Вперше він вийшов з друку в 1995-1996 рр.і в модифікованому вигляді витримав не одне перевидання.

Пропонований сьогодні увазі російської громадськості узагальнюючий курс "Історія України" по-своєму унікальний. По суті, це перша спроба створення в новітній українській історіографії сучасної академічної версії національної історії, призначеної для російського читача. Разом з тим не хотілося б, щоб ця колективна праця була сприйнята як спроба впровадження чергової офіційної наукової доктрини. Дотримуючись плюралізму наукових гіпотез, теорій і концепцій, ми поважаємо погляди представників інших історіографічних шкіл і напрямів, їх право на власне, інваріантне прочитання історії українського народу. Дана ж книга відображає лише один з можливих підходів в інтерпретаційному моделюванні українського історичного процесу. Вона покликана дати об'єктивне уявлення про історичне минуле України через відтворення сукупності політичних, соціальних, економічних, культурних і духовних граней її розвитку. Приступаючи до її підготовки (в рамках діяльності Українсько-російської комісії істориків), авторський колектив повністю віддавав собі звіт в складності і відповідальності поставленого завдання. По суті, йдеться про докорінну ламку усталеного в російському соціумі уявлення про Україну-сусідню дружню державу, лінія історичної долі якої тісно стикалася (а то й переломлювалася) з історією Росії. Цілком зрозуміло, що характер цих переплетень далекий від канонів, виписаних в імперській і радянській історіографіях. Ось чому, представляючи історію України в її багатоаспектності як інтегральну частину європейського історичного процесу, авторський колектив прагнув бути науково коректним у трактуванні тих чи інших спільних для історичного минулого українського і російського народів сюжетів, аж ніяк не поступаючись при цьому об'єктивною правдою історії. Хотілося б щиро сподіватися, що дана книга знайде свого неупередженого читача, продовжить шлях конструктивного діалогу двох історіографій.

Объяснение: