Що це таке «материки, океани, геогоафічні пояси, природні зони»

Матери́к, застар. цілеччини, або контине́нт — найбільші масиви суші Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а периферійна частина лежить під водою.

Океа́н — водний простір земної кулі за межами суходолу. Найбільший водний об'єкт, який є частиною Світового океану, розташований серед материків, має систему циркуляції вод.

Клімати́чні пояси́ — великі смуги земної поверхні, які виділяють за кліматичними умовами і які мають характер широтних поясів.

Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання, тобто змінюються від екватора до полюсів і від океанів углиб континентів.

ЄВРАЗІЯ. Природні зони (конспект)

В Євразії представлені всі природні зони Північної півкулі. У західній частині материка переважаючий вплив Атлантичного океану зумовив зміну природних зон у напрямку з північного заходу на південний схід. У східній частині Євразії природні зони мають меридіональне простягання, що обумовлене мусонною циркуляцією повітряних мас на притихоокеанській території. Природні зони внутрішньої частини материка змінюються у широтному напрямі завдяки зміні температури та режиму зволоження в напрямку з півночі на південь.

Зона арктичних пустель із вкрай суворими природно-кліматичними умовами займає арктичні острови. Тут відсутній суцільний ґрунтовий покрив, а бідна рослинність представлена невибагливими до тепла видами, що виживають в умовах багаторічної мерзлоти. З тварин тут поширені білі ведмеді, моржі, тюлені, північні олені.

Завдяки пом'якшуючому впливу Північноатлантичної течії зони тундри і лісотундри мають відмінності у своїх західних і східних частинах. Біля європейського узбережжя материка клімат помірно холодний, а тундра тут простягається на північ далі, ніж будь-де на планеті. З просуванням на схід природно-кліматичні умови стають більш суворими, а тундра та лісотундра займають більші площі. По гірських пасмах Сибіру тундрова рослинність проникає далеко на південь. Серед рослин тут переважають мохи і лишайники, які ростуть на тундрово-глейових ґрунтах. Через багаторічну мерзлоту волога тут не проходить углиб, тому тут багато боліт. Основні тварини: північні олені, песці, деякі види птахів.

Далі на південь лісотундра переходить у тайгу. В умовах більш теплого і волого клімату тут на підзолистих ґрунтах сформувалися величезні масиви хвойних лісів з ялини, сосни та модрини (єдине хвойне дерево, що на зиму скидає хвою). Остання переважає в азійській тайзі, в умовах холоднішого різко континентального клімату. Місцями тайга дуже заболочена, багато тут торфових та осокових боліт. Надзвичайно різноманітний тут тваринний світ (бурий ведмідь, лось, тетерук, вовк, глухар).

Зони мішаних і широколистих лісів найбільш поширені в західній частині Євразії. Тут в умовах значного зволоження на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть ялиново-дубові та сосново-дубові ліси, в Західному Сибіру – хвойні і березово-осикові ліси. Далі на схід мішані ліси зникають і з'являються знову тільки на узбережжі Тихого океану. Широколисті ліси сформовані, переважно, з дуба та бука, а також із граба, клена, липи.

Для зони лісостепів і степів характерні певні зональні відмінності, що обумовлені суттєвою зміною клімату з просуванням із заходу на схід материка. В умовах теплого клімату та недостатнього зволоження півдня Східноєвропейської рівнини сформувались родючі чорноземи, а також сірі лісові ґрунти. Рослинний світ тут представлений невеликими ділянками лісу (дуб, береза, липа, клен). У східній частині материка за умови збільшення амплітуди температур та зростаючої сухості клімату ґрунти часто засолені. Рослинний світ тут бідніший і представлений переважно травами та чагарниками. Найбільш характерними представниками тваринного світу степів та лісостепів є вовки, лисиці, ховрахи, полівки, тушканчики та степові птахи. Лісостепи та степи майже повністю розорані, а природна рослинність збереглась тільки в природоохоронних територіях та місцях, непридатних для оранки.

Великі території центральної та південно-західної частини материка займають зони напівпустель та пустель. Зона пустель простягається через три географічні пояси. Спільним для всіх пустель є незначна кількість опадів, бідні ґрунти та рослинність, що добре пристосована до суворих умов. Пустелі Аравійського півострова виділяються високими впродовж року температурами, незначною (до 100 мм на рік) кількістю опадів та переважно рівнинною поверхнею. Пустелі субтропіків (Іранське нагір'я, Центральна Азія, частина пустелі Ґобі) характеризуються значним перепадом температур, багатшою рослинністю, значною кількістю видів тварин. Вкриті пісками або камінням пустелі помірного поясу Каракуми, Такла-Макан, частина Ґобі виділяються великою спекою влітку та сильними морозами взимку.

Зона саван і рідколісся займає більшу частину півострова Індостан, а також значні території півострова Індокитай. У сформованих в умовах мусонного клімату саванах серед високих трав ростуть поодинокі пальми та акації, що місцями змінюються ділянками лісів. Деякі дерева в сухий сезон на декілька місяців скидають листя. Тваринний світ тут представлений слонами, тиграми, носорогами, великою кількістю плазунів

Через значну кількість гірських систем, що мають різну висоту та віддаленість від океанів, висотна поясність Євразії характеризується різною кількістю поясів. У горах північної частини материка тільки чотири пояси змінюють один одного. Далі на південь кількість поясів зростає до п'яти в Альпах і семи на південних схилах Гімалаїв. Велика кількість поясів тут пояснюється найбільшою висотою Гімалаїв, хоча на північних схилах цих гір через надзвичайну сухість клімату сформувалось тільки два пояси.