Підготувати повідомлення про біблію​

Біблія складається з двох заповітів ( із староєврейського – «союз»):

1. Старий Заповіт – священна книга євреїв, їх історія. Він складений в стародавній середземноморській державі Іудеї давньоєврейською та арамейською мовами. Іудеї називали його Танах.

Історія виникнення Танаху. У VІ ст.. до Р.Х. Персія, завоювавши Вавилон, звільнила від його залежності іудеїв (539 р.до Р.Х.). Іудеї вірили, що звільнитися їм допоміг бог Ягве. В країні посилюється влада жерців Ягве. Вони встановили опіку над мистецтвом і літературою і з усіх творів, складених у різні часи різними авторами, відібрали ті, що відповідали ідеї служіння богу Ягве. Священики відредагували зміст і стиль, посиливши релігійний настрій. Ці тексти були проголошені священними. Так виник Танах. Головна ідея Танаху: Ягве з-поміж усіх народів вибрав народ Іудеїв, щоб привести його до найвищої слави і багатства. За це народ мусить у всьому бути покірним богові Ягве, витримати всі випробування, яким піддаватиме його бог. Тільки довівши вірність, народ дістане від бога винагороду. Так Танах тлумачив угоду («беріг») між богом та іудейським народом. Танах розповідає про створення богом Ягве світу і перших людей в раю — Адама і Єви, про перший злочин — вбивство Каїном брата Авеля, про те, як Ягве вирішив покарати людей за непослух потопом, а врятуватися дозволив лише праведнику Ноєві, про будівництво вавилонської башти — храму, присвяченого несправжнім богам, за що башту було зруйновано.

Складові Старого Заповіту:

а) П`ятикнижжя Мойсеєве (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону)

б) Книги історичні

в) Книги повчально-поетичні ( Книга Йова, Книга Псалмів, Приповісті Соломона, Пісня над Піснями, Книга Екклезіаста)

г) Книги пророчі.

2. Новий Заповіт – Євангеліє («блага вість)

Історія виникнення Нового Завіту. На рубежі старого і нового літочислення наймогутнішою державою Середземномор’я був Рим. Часи були важкі, скрізь на завойованих землях стояли римські гарнізони і правили намісники імператора. У далекій римській провінції Іудеї, де намісником був Понтій Пілат, проповідував нове вчення Ісус. Він учив, що Бог розгнівався на людей і невдовзі покарає їх смертю, проте дасть їм вічне життя на тому світі, але не всім, а тим, хто визнає нові заповіді. Ці заповіді вимагали від людини милосердя, доброти і порядності: не вбивати, не красти, не заздрити, не свідчити неправдиво на ближнього, не чинити перелюбу. Не всі іудеї захотіли прийняти нове вчення, бо в їхній священній книзі Танах про це не було мови. Тому іудеї не вступилися за Ісуса, коли римляни його заарештували за проповіді. Ісуса розп’яли у передмісті Єрусалима на горі Голгофі. Ісус мужньо прийняв смерть: такою великою була його віра у власну правоту. Невдовзі почала поширюватися віра, що в образі Ісуса сам Бог відвідав землю. Вчення Ісуса про любов і милосердя, його слова про покарання всіх злих поступово розповсюдилися по всій імперії Ісуса називали Христом або Месією («божественний»). Так склалася нова віра – християнська.

Складові Нового Заповіту:

а) книги історичні (4 Євангелія(життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа): від Марка, від Луки, від Матфія, від Іоанна; Діяння апостолів

б) послання апостолів ( Послання апостола Павла; Соборні послання)

в) пророча книга («Об’явлення Іоанна Богослова»)

Фома Аквинский выделил целых 5 доказательств. Упрощенный пересказ

1) Все движение, которое есть в этом мире, обуславливается чем-то внешним. Есть движущееся и движимое, и ничто не может двигать себя само, без внешней причины. Но так можно прийти к дурной бесконечности, потому что каждому движению найдется внешняя причина его движения и так далее по цепочке. Значит есть источник всякого движения, не нуждающегося во внешней его мы обычно и называем Богом.

2) Почти та же логика, только про причину и следствие. У любого явления есть какая-то причины, а у причины своя причина и так далее. Значит есть где-то корень всех причин, не нуждающийся сам в причине, его мы и называем Богом.

3) Одни вещи приходят в существование, другие перестают существовать. Невозможно, чтобы все вещи, которые есть, были всегда, потому что они когда-то не существовали. Значит их возникновение и существование было обусловлено чем-то предшествующим и так далее, опять восходим к тому, что не нуждалось во внешней причине для своего существования - к Богу.

4) Мы выделяем более или менее истинные вещи. Но такое сравнение было бы невозможным, если бы не существовало понятия абсолютной истины. Она же есть причина всего остального, которое истинно лишь частично. Этот источник истины и совершенства мы называем Богом.

5) Неживая природа действует не хаотично, а всегда как бы разумно, в сторону достижения некоей цели. Значит есть кто-то внешний, у кого есть разум и кто управляет разумным ходом неживой природы. Его мы называем Богом.