ТВІР Значення давньої культурної спадщини свого народу для майбутніх поколінь ​

Відповідь:

Значення давньої культурної спадщини свого народу для майбутніх поколінь

«Пісня та мила, пісня та люба – все про кохання, все про любов», - скільки української душі вилито в її поезії та прозі! Сльози, розпач, біль розлуки і радість зустрічі, розчарування, закоханість, щастя – все це стислий опис культурної спадщини мого народу.

Чи має користь вона для мене? Безперечно! Передаючи з поколінь в покоління невдачу або успіх, горе або радість, біль або щастя чи то в коханні, чи в материнстві, чи в дружбі, предки залишили мені цінний досвід, що набувався роками. Їхні пісні та балади вчать дорожити батьками, любов яких ніколи не зрадить, бути обережною в коханні, берегти своє серце і бути вірною своєму слову. «Хто в любові не знається, той горя не знає», - співає молода дівчина, яка потерпіла біль розлуки з коханим. Читаю ці слова і відчуваю глибину розпачу, якого може завдати невірність власним словам і обіцянкам. Це мотивує самій бути відповідальною за серце свого друга і берегти власне від невірних людей.

Українська культурна спадщина – це скарбничка, багата цінними порадами та уроками. Щирість і відкритість серця, дали змогу народові вкласти в свої пісні чимало корисних порад і життєвої мудрості. Черпати досвід з цим джерел варто і сучасному молодому поколінню, адже життя змінюється ззовні, однак серце незмінне.:

Сочинение на тему: «любовь к родной земле»скромная природа тех мест, где я провел первые годы своей сознательной жизни, не блистала пышной красотою.здесь не было величественных гор и скал, окруженных облаками, эффективных, соблазнительных для художника, потрясающих панорам. это был обычный простор: поля, леса и деревни с соломенными и деревянными кровлями, поросшими бархатным мохом. едешь, едешь, бывало, десятки верст, и как бы ни изменяется, почти не движется окружающий вас пейзаж.но каким чудесным, полным бурной радостной жизни казался мне этот мир в детстве! необыкновенной казалась маленькая реченька с зелеными, заросшими ивняком и камышом берегами, со стелющимися по песчаному дну, колышущимися водорослями. один, босяком, я бродил по лесным опушкам, поросшим иван-да-марьей, с деревенскими ловил в реке раков, а стеклянно-прозрачные светлые стрекозы доверчиво садились на наши ничем не покрытые беловолосые головы. здесь, в лесном краю, и родилась моя любовь к живой природе, к родной земле.