Может ли Республика быть тоталитарным государством, а монархия - демократической?​

Да

Объяснение:

"Демократическая монархия" - это Констуционная монархия. Где монарх хотя формально и существует, но не имеет никакой власти, а власть - выборная. Пример - Великобритания, Нидерланды. "Тоталитарная республика" - это тоталитарная власть которая создает вид что она якобы демократия

Чтобы ответить на этот вопрос, нужно сначала разобраться, с какой стороны эти два понятия характеризуют институт государства.

Республика – это форма правления, то есть система организации высших органов государственной власти. Главным отличием республики от иных форм правления (в частности, монархии) является выборность высших органов власти, в первую очередь, главы государства.

Тоталитаризм же характеризует государство с другой стороны. Это – политический режим, который определяет методы осуществления государственной власти. Всего выделяют три политических режима: демократический, авторитарный и тоталитарный. Отличительными чертами последнего является вмешательство государства во все сферы общественной жизни, однопартийная диктатура, жесткое подавление всякой оппозиции, милитаризация экономики и так далее.

Теперь конкретно к вопросу. Да, тоталитарное государство может быть республикой, так как тоталитаризм вовсе не исключает возможности формирования высших органов власти выборным путем. Конечно, в такой ситуации о прямых всеобщих выборах не может идти и речи, однако, например, избрание главы государства на узком съезде партии вполне возможно.

Лови

Объяснение:

Найдавнішим населенням Камеруну були пігмеї. Потім на територію країни приходили інші африканські племена. У I тис. До н. е. на території Камеруну жив народ сао, який знаходився на стадії бронзового століття, знав землеробство і гончарство. У XIV-м столітті прийшли племена канембу, а в XV-м столітті племена маса.

На початку XVII-го століття на півночі нинішнього Камеруну утворилося ранньофеодальна держава Мандара. У 1715 році правитель Мандара допустив в свою країну мусульманських проповідників, і Мандара стала султанатом.

2. Початок європейської колонізації

У 1472 узбережжя Камеруну досягли португальські капітани Фернан до По і Руй ді Сікейра, які і дали Камеруну його сучасне ім'я, на яке їх наштовхнуло велика кількість в прибережних водах креветок (порт. Camarão ). Через кілька років португальці заснували в гирлі річки Вурі торгову факторію, що займалася покупкою рабів у місцевих жителів.

В кінці XVI століття португальців витіснили голландці, а з початком XVIII століття на узбережжі Камеруну стали активно обґрунтовуватися англійці, французи і німці, які будували там торгові факторії і християнські місії.

3. Експансія фульбе

Кочівники-скотарі фульбе почали проникати на території північного Камеруну ще в XVI столітті. Вони завоювали султанат Мандара. У XIX столітті завдяки джихаду фулани практично весь північний Камерун увійшов до складу мусульманської держави, центр якого розташовувався на території північної Нігерії. Просуванню фульбе на південь заважали тропічні ліси.

На півдні нинішнього Камеруну до XVIII-го століття жили племена первісно-общинного ладу. Їх розвиток почалося з появою на узбережжі нинішнього Камеруну європейців.

Німецький період (1884-1916)

До 1884 року вся область Камеруну перебувала під владою самостійних старшин, з яких найпотужнішими були королі дуала. У липні 1884 роки три німецькі фірми за посередництва Г. Нахтігалю уклали з «королями» договір, за яким придбали верховну владу над областю Дуалла. Права свої вони передали потім німецького уряду: 14 июля 1884 року область була урочисто оголошена приєднаної до Німецької імперії.

У 1887 році єдине англійське поселення - баптистська місіонерська станція Вікторія - перейшло до Базельської місіонерському суспільству, і тим було забезпечено необмежений вплив Німеччини.

Заслуги по дослідженню Камеруну належать Бертону, Манну, Рейхенову, Бухгольц, Кнутсон, Бальдау, Бухнера, Целлер. Непрохідний до тих пір пояс пралісів перетнули вперше в 1887 році отримав звання лейтенанта Кунда і Таппенбек на півдні і доктор Цінтграфф і лейтенант Цейнера на Півночі.

З 1888 року німці стали освоювати глибинні райони Камеруну. Вони стали створювати там плантації какао, кави, каучуконосов. Побудували залізниці, морські порти.

Повстання жителів Іоссштадта в тому ж році було придушене екіпажем німецьких корветів, селище знищено і на місце його вибудувана резиденція адміністрації. Договорами з Англією і Францією була потім встановлена межа.

Шлях до Бінуе був відкритий Цінтграффом в 1889 році, але засновану ним станцію Балібург довелося покинути після кількох невдалих експедицій. На півдні значного успіху домігся лейтенант Морген після екскурсії в Яунде і Нгіла в 1889 році. У 1890 році він знову відправився в Нгіла, звідти повернув на північний схід і північ, пройшов країну між верхньою течією Санага і Мбамі, де знайшов запаси слонової кістки і квітучу торгівлю з Середнім Суданом, і через Баньйо і Адамауа досяг в січні 1891 року Ібі на Бінуе. Щоб закріпити досягнуті ним результати, барон фон-Гравенрейт спорядив потім більш сильну експедицію, але загинув в битві з баквірі. Лейтенант Рамзай справив картографічні зйомки і зробив в 1892 році екскурсію в Балінген-Яунде і на р. Дібамба.