Острів скарбів переказ. Скорочено

Объяснение:

Події роману відбуваються приблизно в середині XVIII століття Джим Хокінса живе зі своїми батьками в невеликому містечку. Батько Джима має трактир «Адмірал Бенбоу» на березі моря.

Одного разу в трактирі селиться новий постоялець – колишній моряк Біллі Бонс. Через деякий час, до нього починають приходити дивні гості. Першим є моряк по кличці Чорний Пес, старий знайомий Біллі. Вони сваряться, Бонс ранить Чорного Пса, але той рятується втечею. Потім Біллі відвідує страшний сліпий жебрак П’ю, який передає йому чорну мітку – грізне піратське попередження ватажкам, які порушують інтереси команди. Біллі, отримавши мітку, вирішує поспішно покинути насиджене місце, але раптово помирає від апоплексичного удару. Джим і його мати, яким Біллі заборгував гроші за постій, обшукують мертвого моряка і його речі. На дні його скрині вони виявляють гроші і пакет паперів. З цих паперів стає ясно, що Бонс був помічником капітана на кораблі знаменитого пірата Флінта і володів картою острова, де Флінт закопав свої скарби.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/stivenson-ostriv-skarbiv-skorocheno

в короткому оповіданні "білий кінь шептало" володимир дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від , виділяється з натовпу. і читач розуміє, що насправді думки, що на думку шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої таку людину часто називають "білою вороною". і, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. зовсім навпаки. шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає шепталове життя). володимир дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. і читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). усвідомлення своєї неповторності дозволяє шепталові пробачити степана і навіть сумувати за ним. повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.