Чем мне понравился рассказ Яковлева "стриженный чёрт"

"Стриженный чёрт" - рассказ о старой пограничной собаке. Рассказ о доброте в сердце мальчика, даже не просто о доброте, а об отчаянной доброте, побуждающей его и окружающих к доброму поступку и доброму делу.

норм так?

На перший погляд, оповідання Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало" сприймається як певна казка про скривдженого гордого коня, який смиренно вибачає цю кривду людям і з "винуватою довірливістю" повертається до них після стихійної втечі.

Може, кінь вже й заспокоївся, але моє серце, розтривожене душевними злетами і падіннями Шептала, не зможе заспокоїтися ще довго. Ні, це зовсім не казка з мирним закінченням. Це — оповідь-символ, де за алегорією криється спотворене обличчя цілого моїх співвітчизників. Під тиском суспільних обставин вони виробили захисну ідею життя: "Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки".

Але чи не лукавлять вони, кажучи "до часу", "прикинутися скореним, лишившись в душі вільним"? Письменник через поведінку коня Шептала доводить, що, хоч у душі вони і відчувають свою винятковість, але "владна Степанова рука" примушує їх не зважати на "п'янкий дух забутої волі, що крізь сотні поколінь". Ні усвідомлення своєї "чистої, прекрасної білизни", ні глибокий розум, що дається тільки "білим коням", ні відважна одчайдушність, ні тріумф об'єднаної з природою душі на свободі — ніщо не в змозі подолати гірку правду життя приниженої особистості: "А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким голову між двох жердин загороді" і задрімавши після "нерозумної блуканини".

І ми розуміємо, що перед нами — людська душа, трагедія її деформації, роздвоєння в умовах такого ж деформованого суспільства. Скільки таких особистостей, переживши "найкращі хвилини життя", ладні знов "ласкаво ткнутися мордою в його [Степанові] замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить"!

Объяснение: