Сочинение – Москва современной русской литературе.

200 літ тому в селі моринці на черкащині народився легендарний поет, художник і громадський діяч україни тарас григорович шевченко.стало знаковим, що наш народ наділяє своїх героїв, титанів духу, творців у своїх переказах та легендах надприродними силами.не став виключенням і шевченко.тема сьогоднішніх наших розмислів - тарас шевченко у народній фантастиці. ім'я тараса шевченка – найвидатнішого поета україни, палкого, незламного революціонера – оповите в народній творчості яскравим серпанком легенд і переказів. народ завжди високо цінував своїх мужніх синів – борців за долю й щастя трудової людини, за світле майбутнє, оспівуючи їх у піснях, звеличуючи в легендах. герої цих творів наділені надприродною силою, незрівнянною мудрістю, винятковою чистотою сумління. саме такою виступає постать тараса шевченка в українській народній творчості. в легендах і переказах про кобзаря трудящі україни не тільки виявили своє захоплення його мужньою революційною діяльністю, але й висловили одвічні прагнення та бажання, щоб не було панів і визиску, щоб на вільній землі запанували рівність, братерство і щастя працюючих людей.в численних народних переказах епізоди й факти з біографії поета постають так, як їх уявляв собі гноблений люд, що вбачав у геніальному кобзареві свого захисника, героя, поборника справедливості.ще у 1859 році м.максимович писав до свого друга: «а на правой стороне днепра вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен». перші відомі нам записи легенд про шевченка були зроблені у 1861 р. г.честахівським. півтора десятиліття по тому було констатовано, що «в южной руси существует о шевченке много рассказов и анекдотов» , і наприкінці 1910-х років їх було записано вже чимало.можна визначити основні напрямки, за якими розвивалася «шевченкова легенда».1. «баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен», якщо повторити формулювання максимовича, де шевченко постає героєм-поборником народних інтересів.були записані легенди, в яких пугачов перед стратою каже шевченкові: «запові тобі продовжувати нашу справу! », або ті, де шевченко зустрічається з кармалюком. окрім того в україні ходили чутки, буцімто “селяни вийшли з кріпацтва шевченка, що цар, не погоджуючись на це, посадив його був до в’язниці, але тверда воля шевченка примусила государя поступитися…”вже у 1882 р. зустрічаємо згадку про те, що «народ представляет его [шевченка] и изображает в своих легендарных рассказах героем, равным другим любимым лицам, каковы морозенко, нечай, палий и друг. … несмотря на то, что шевченко был еще не так давно, существование его относится народом к давнему времени. о нем говорят так же, как и о кармелюке», мовилось, що шевченко був «роду  кармелюцького»  2. надприродні, магічні здібності шевченка. шевченко віщун: «він був, коли хочете, такий чоловік, що все знав. носив він з собою чорні книги і по них усе вгадував, що робиться, й доказував, де і які „клади“ (скарби) лежать», «шевченко розказував, що далі буде на світі». серед інших передбачень шевченка кілька разів фігурує віщування ним місця власного похорону. шевченко чародій, який довільно змінює своє обличчя: «оце він такий буде лицем, зараз … він і перемінився»; маскується під начальство або приховує свій високий чин, а, розкривши його, «в каневі, в казначействі, брав грошей скільки хтів»; незвичайним чином звільняє із в’язниці себе і товаришів: «він (шевченко) було як намалює щось там на стіні — то сяде та й полетить».3.  шевченко як «заклята», «зачарована» особа. характерні легенди: «дуже-дуже давно старі люди говорили, тоді пропаде проклята панщина, коли народиться людина, яка не іє віддати своєї крові стільки капель, скільки на небі зірок». "…доля тараса була визначена ще в дитинстві. рідна мати пожертвувала свою дитину ради щастя кріпаків: «важко матері про смерть своєї дитини говорити, але коли смерть мого сина дасть волю кріпакам, а їх як зірок на небі, нехай буде так…»  найбільшу за обсягом групу, оповіді, присвячені могилі шевченка і посмертній долі тараса. відома «тривога» над могилою шевченка у липні 1861 р. була спричинена переказами про те, що «тарас шевченко не умер, но живет и, проникнутый мыслью малороссийской пропаганды, не перестает думать о дорогой ему малороссии и со временем даст знак к действиям, что в так называемой могиле шевченко находятся ножи». існування численних фольклорних матеріалів про великого кобзаря вказує на глибоку народність його образу, вкраплення особистості шевченка в історію свого народу.