Твір роздум на тему вплив влади, грошей на людську особливість за твором карпенко карого сто тисяч

Головний персонаж твору — герасим калитка — простий селянин, який тяжким трудом і визискуванням нажив досить великі гроші. ще відчувається, що колись він мав добрі нахили: сам постійно працює, любить землю. про це свідчать його слова: «ох земелько, свята земелько — божа ти донечко! » але жадоба грошей, бажання ще більше розбагатіти перетворюють добрі риси калитки на вади. він не тільки працює сам, а й буквально замучує роботою родину і наймитів. він сам про це говорить: «їдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає» синові герасим не дає найменшого перепочинку і вирішує його долю згідно тільки зі своїми планами наживи. хіба ж це нормально, коли людина спершу погоджується одружити сина з наймичкою, а потім вирішує посватати для нього дочку багатія, та ще й відверто заявляє: «не треба мені ні доброго хліба, ні доброго мені треба невістку з приданим, з грішми»? виявляється, що посватати мотрю герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі». взагалі у ставленні до наймитів калитка проявляє себе як надзвичайно жорстока і скупа людина. жадоба збагачення відбирає у нього всі людські почуття. він не дає робітникам ні поспати, ні нормально поїсти, ні богу, хоча молитва тоді була святою справою. причому сам калитка не вважає свою поведінку неправильною, а навпаки, пишається нею: «вже ж я їм і отченаша ! як затоплю, то зараз і на землі». дії герасима стають дедалі безглуздішими і жорстокішими, свою скупість він не дає робітникові взяти з собою на працю шматок хліба: «настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». щоб не трудити в неділю коней, калитка примушує дружину йти пішки три версти до церкви. він не спить ночей через заздрощі до сусіда жолудя, який, на думку тераса, розбагатів нечесним шляхом. зі свого кума савки калитка вимагає не лише відсотки з позичених грошей, а ще й запродаж на його воли. та й сам савка зізнається, що за гроші й душу чортові ладен продати. саме через гроші савка погоджується на фінансову махінацію і навіть погрожує герасиму ножем. через ці ж гроші немає спокою в його родині: «а ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! » щоправда, савка врешті зміг отямитись, і приклад герасима ав йому доброю наукою: «буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає». для калитки ж шансів на видужування немає. гроші згубили його остаточно. він не задумується над тим, що його махінації з фальшивими грішми — це злочин. його не може зупинити навіть страх суду — настільки сильна в ньому жадоба грошей і прагнення помститися пузиреві за зневагу. усі мрії герасима крутяться навколо одного й того ж: « землю навкруги скуплю! ідеш день — чия земля? калитчина! ідеш два — чия земля? калитчина! ідеш три — чия земля? отоді і я скажу про пузиря: голяк масті, чирва світить! » саме тому втрата грошей для калитки стає катастрофою. навіть після того, як його витягли з петлі, герасим упевнений: «краще смерть, ніж така потеря». але якщо розібратися, то що він втратив? не свою землю, не все майно, а «смоквинову землю», яка йому не належала. от що з людиною зробили гроші! та й на інших персонажах п'єси позначився їх згубний вплив. наприклад, роман уже йде шляхом батька і легко відмовляється від одруження з мотрею. він не має почуття власної гідності, тому спершу турбується, чи не обдурять їх з приданим, а потім, коли його не пустили і в хату до пузиря, все ж залишається у нього на кухні купити свиней. так само і мотря: їй відмовили в одруженні, але вона все одно погоджується вийти за романа. отже, на прикладі багатьох персонажів і. карпенко-карий переконливо показав, як спотворюють людську душу гроші, якщо людина не вміє опиратися їх згубному впливові.

Среди друзей зашёл разговор о  том, что «для личного совершенствования необходимо прежде изменить условия, среди которых живут люди». всеми уважаемый иван васильевич рассказал , которая в  корне изменила его жизнь.тогда он  был молод и  сильно влюблён в  восемнадцатилетнюю вареньку, красивую, высокую и  грациозную девушку. это было во  времена, когда рассказчик учился в  провинциальном университете, и  главное его удовольствие составляли и  вечера.в  последний день масленицы давал губернский предводитель. иван васильевич «был пьян любовью» и  танцевал только с  варенькой. там  же был и  её  отец, полковник пётр владиславич  — «красивый, статный и  свежий старик». после обеда хозяйка уговорила его пройтись один тур мазурки в  паре с  дочерью. весь зал был в  восторге от  этой пары, а  иван васильевич проникся к  варенькиному отцу восторженно-нежным чувством.в  ту  ночь ивану васильевичу не  спалось, и  он  пошёл бродить по  городу. ноги сами принесли его к  дому вареньки. в  конце поля, где стоял её  дом, он  увидел какую-то толпу, но, подойдя ближе, увидел, что это прогоняли сквозь строй татарина-дезертира. пётр владиславич шёл рядом и  бдительно следил, чтобы солдаты как следует опускали палку на  красную спину наказываемого, а  увидев ивана васильевича, сделал вид, что они не  знакомы.рассказчик никак не  мог понять, хорошо или дурно  то, что он  видел: «если это делалось с  такой уверенностью и  признавалось всеми необходимым, стало быть, они знали что-то такое, чего я  не  знал». но  так и  не  узнав этого, он  не  мог поступить ни  на  военную, ни  на  какую  бы ни  было другую службу. с  тех пор каждый раз при виде хорошенького личика вареньки ему вспоминалось то  утро, и  «любовь так и  сошла на  нет».