Расскажите, как образовалось вкл, придерживаясь следующего плана. 1. время образования 2. причины образования 3. первоначальная территория 4. город-первый политический центр вкл 5. первый великий князь

Великое княжество литовское, феодальное государство, существовавшее в xiii-xvi вв. на территории части современной литвы и белоруссии. основным занятием населения было земледелие и скотоводство. охота и промыслы играли подсобную роль в хозяйстве. развитие ремесла, основанного на железоделательном производстве, внутренняя и внешняя торговля (с русью, польшей и др.) содействовали росту городов (вильнюс, тракай, каунас и в ix-xii вв. на территории литвы развивались феодальные отношения, складнарушение! причины образования великого княжества литовского причинами образования вкл были следующие: - внутриполитические. в первой половине xiii века на землях насчитывалось около 20 удельных княжеств, которые боролись за первенство в своих регионах. это состояние можно определить как предгосударственное. однако, во-первых, такое положение не могло просуществовать довольно продолжительное время. во-вторых, мелкие удельные княжества не могли защитить себя от внешнего врага (крестоносцы,

ЛІГА НАЦІЙ (англ. League of Nations, франц. Société des Nations) – міжнар. міжурядова організація, заснована на Паризькій мирній конференції 1919–1920. Мала осідок у м. Женева (Швейцарія). Її статут був розроблений спец. комісією на чолі з президентом США Т.-В.Вільсоном і схвалений 28 квітня 1919. Його підписали 44 д-ви, серед них були й країни, до складу яких входили укр. землі, – Польща, Румунія, Чехословаччина. США не стали членом Л.Н. Текст статуту був включений до мирних договорів, укладених державами-переможницями в Першій світовій війні з Німеччиною, Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною, і набув чинності 10 січня 1920 (див. Версальський мирний договір 1919). Він передбачав принципи колективної безпеки (спільних дій країн-членів орг-ції проти агресора) і відкритої дипломатії, обмеження озброєнь і відмову від війн як засобу розв'язання міжнар. суперечностей, збереження "вічного миру" і безпеки народів та розвиток співпраці між націями.

Найвищими органами Л.Н. були: Асамблея (скликалася щорічно), Рада (складалася з постійних членів та непостійних членів, з часом склад і кількість членів ради змінювалися) і Постійний секретаріат (його роботу очолював ген. секретар). У структурі Л.Н. були також створені Постійна палата міжнар. правосуддя, Міжнар. орг-ція праці, постійні та тимчасові комісії. Статутом Л.Н. була запроваджена мандатна система управління колоніальними й підопічними територіями, складовою частиною цієї системи стала постійна Мандатна комісія.

1920 заявку про вступ у члени Л.Н подав уряд Української Народної Республіки. Однак країни Антанти – засновниці Л.Н. – не визнали суверенності укр. д-ви. Безуспішними були й різного роду звернення до Л.Н. урядів УНР на еміграції та уряду Західноукраїнської Народної Республіки. Лише 23 лютого 1921 у зв'язку з протестом Є.Петрушевича Л.Н. визнала, що Галичина не є під суверенністю Польщі, а тимчасово перебуває під мілітарною окупацією цієї д-ви до остаточного вирішення її долі й що на цій окупованій Польщею території варшавська влада проводить політику утисків укр. населення. Однак уже 14 березня 1923 конференція послів своїм рішенням віддала Галичину Польщі.

Одними із завдань Л.Н. були юрид. й гуманітарна опіка над біженцями та емігрантами з рад. республік, у т. ч. з укр. земель (цим займалася спеціально утворена "Комісія Нансена"; див. Ф.Нансен), а також захист гарантованих міжнар. договорами прав нац. меншин, зокрема, щодо українців такі договори підписали Польща, Румунія та Чехословаччина під час Паризької конференції 1919–20. Провідники укр. національно-визвол. руху в цих країнах не раз зверталися до Л.Н. з т. зв. петиціями й скаргами про порушення прав українців на національно-освітнє життя, розвиток кооп. руху в Галичині, ненадання їм (зокрема закарп. русинам у Чехословаччині) автономних прав, з приводу т. зв. пацифікації на західноукр. землях тощо. Укр. інтереси, зокрема права емігрантів, захищали перед установами Л.Н. Є.Петрушевич, С.Витвицький, представник Державного центру УНР на еміграції О.Шульгін, а також укр. т-ва, що входили в створену для співпраці з Л.Н. та поширення її ідей Міжнар. унію, зокрема Укр. т-во для Л.Н. (діяло 1921–24) та Західноукр. т-во Л.Н. І хоча, як правило, укр. вимоги залишалися поза увагою Л.Н., однак такі звернення сприяли поширенню інформації про укр. питання в міжнар. колах у міжвоєн. роки.

Щодо проблем життя українців в УСРР, то в Л.Н. розглядалися лише питання, пов'язані з наданням до потерпілим в Україні внаслідок голоду 1921–1923 років в УСРР та голодомору 1932–1933 років в УСРР.

Провідну роль у Л.Н. відігравали Велика Британія й Франція, вони використовували її як інструмент міжнар. політики переможців у I світ. війні для збереження існуючого становища в поділеному ними світі.

1934, після виходу з Л.Н. Німеччини та Японії, її членом (на за д-в) став СРСР.

Объяснение: