Складіть синтаксичний розбір Синява неба така густа, що стіна соснового бору вдалині здавалася геть темно-волошковою і хати біліли крізь той голубий морок.

Ми весь час живемо в очікуванні якогось дива. нам весь час здається: те, що ми маємо сьогодні, зараз, в цю хвилину не є справжнім об'єктом наших бажань і прагнень. нам здається, що відбувається тут і зараз - це тимчасове, нічого не значуще або малозначне явище, всього лише одна із сходинок до справжніх можливостей. ми думаємо, що наш зоряний час, який потрібно реалізувати, ще попереду. а значить, зараз можна ігнорувати. так ми і поступаємо. ми ніби не віримо, що можемо стати успішними, щасливими вже зараз.  як часто буває так. у якийсь момент доля підносить нам на блюдечку якусь можливість, а ми, засліплені описаним вище стереотипом, не можемо побачити в ній саме ту можливість, яку з нетерпінням чекали, і не використовуємо її. залишаємо її позаду, як собаку, яку не взяли на полювання. а вона просилася   д потрібно звернути газету, встати з нагрітого місця, зателефонувати, прийти, сказати, відповісти, принести, віднести і т.д. а скільки у зв'язку з новою можливістю буває всіляких пертрубацій! ні, це занадто тяжка праця для ледаря. так що, укладає омельку, краще вирішити, що мій час ще не настав і поки відпочити-розслабитися   так чи інакше, факт очевидний: ми втрачаємо можливості!   нерідко в такому очікуванні дива проходить все життя . людина озирається назад - і з гіркотою розуміє, що саме тоді-то і був його істинний зоряний час, а він цього не розумів і шанс свій упустив.еякі, правда, ві шанси, що даруються життям, не з-за цього стереотипу, а через те, що у таких людей лінь сильніше бажання досягти успіху. якщо лежень визнає, що зараз доля дає йому саме ту можливість, про отримання яку він мріяв, то для нього це означає, що він повинен, грубо кажучи, підняти свій зад і почати щось робити - щоб використовувати цю можливість!