Какие из следующих положений должны быть включены в коллективный договор на предприятиях A) Национальная система организации и оплаты C) 1)Порядок выплаты пенсий сотрудникам C ) Ценообразование товаров и система оплаты труда сотрудников E) Закрытие, прекращение деятельности предприятия, проблемы 2)Из каких условий состоят трудовые отношения? A) 4 c) 7 C) 6-5 E) 3

3)Задокументирована ли промышленная авария в канальном документе? A) Нет правильного ответа B) Протокол профкома C) Медицинское заключение врача D) Особый отчет окна E) Протокол комиссии​

це один з найкращих французьких історичних романів. у ньому мериме «уживається» у психології, звичаї співвітчизників, які жили в xvi ст. мериме не прийняв тої форми історичного роману, які неї розробили романтики. він і тут експериментує з жанром у пошуках розповіді, який би найбільше адекватно відображав дійсність.

у першому виданні книга називалася «7572 хроніка часів карла ix», тобто слово «хроніка» стосувалося не назви, а підзаголовка, начебто визначаючи жанр добутку. мериме бореться з «романностью», наприклад, у відомому розділі 8 «розмова між читачем і автором», де обрушує романна розповідь заради естетичної суперечки. такими ж самими є й фінальні фрази: «або утішиться бернар? чи з'явиться новий коханець у діани? це я залишаю на розсуд читачів, - таким чином, кожний з них одержить можливість завершити  роман, як йому більше по душі». уздовж всієї «хроніки «триває схована полеміка як з історичним романом в. скотта, так і з «етичною» галуззю історичного роману, представленої в. гюго й а. де віньї

мериме не захоплює історичний процес сам по собі, як не хвилюють його й абстрактні моральні ідеї. його цікавить «зображення людини».

погляд мериме на людину історичний: «до вчинків людей, які жили в xvi сторіччі, не можна підходити з міркою xix».

крізь долю бернара де мержи найбільш значні події епохи, а протистояння католиків і гугенотів, що до варфоломиивськой ночі й релігійних воєн, відображається в історії любові цього протестанта до католички діани де мержи (любов для мериме, не скита від інших історичних романістів, не має незмінного, характеру, а здобуває якості властиві для зображуваної епохи). те ж протистояння стає джерелом родинної трагедії де мержи: брат бернар і жорж виявляються в різних таборах, і невістка, випущена рукою бернара обриває життя жоржа.

історичні персонажі, у тому числі й король карл ix, зображені письменником як приватні особи. мериме сперечається із традицією, представленої в знаменитій трагедії м. ж. шенье«карл ix» (1789), у драматичній хроніці ш. ремюза «варфоломиивская ніч» (1826), в історичних роботах того часу - затверджує різанину гугенотів у ніч із 23 на 24 липня 1572 р. як наслідок ретельно підготовленої змови. немає думки або бажання окремих особистостей, а загальний стан національної свідомості, звичаїв народу визначає хід історичних подій - таким є висновок мериме, що засвідчує про розвиток письменником романтичного історизму в напрямку, що дуже близько підходить креализму.

мериме звертається до жанру новели, у якому досягає найбільшої глибини й виразності. новела як динамічний жанр дозволяє проводити експеримент, випробовувати нові шляхи в мистецтві. у новелі мериме вирішується складне завдання: через одна подія розкрити  характер  інших народів, інших епох. у листі до и. тургенєва (10.12.1868) м. так пояснив свій метод: «для мене немає цікавіше завдання, чим детальний аналіз історичного персонажа мені здається, можна домогтися відтворення людини минулих епох способом, аналогічним до тому, яким скористався кюв'є для відновлення мегатерія й багатьох відмерлі тваринні закони аналогії так само незаперечні для внутрішнього виду, як і для зовнішнього». потім, мериме особлива увага обертає на типізацію психології

поглиблення психологізму відобразилося на художніх прийомах, зокрема на заміні ролі оповідача. якщо в ранніх добутках за рахунок «жанрової гри» («містифікації») і об'єктивної «вільної розповіді» письменник намагався, начебто зсередини розкрити мир чужої свідомості, чужої психології (особливо це помітно в «ґюзли» і «жакерии»), то тепер з'являється фігура оповідача-француза, що хоче проникнути в чужу йому психологію ззовні, намагаючись осягти її природу й не ві того, що суперечить традиціям французів