Чорнії брови, карії очі аналіз (Володимир Івасюк , ​

Ця поезія знана як народна пісня. Вона друкується чи не в усіх пісенниках, звучить зі сцени і в професійно-академічному, і в аматорському виконанні, зворушуючи красою ліричного почуття й чарівною мелодією. Проте мало хто знає, що цей улюблений народний романс належить до пісень літературного походження, а ім'я автора, Костянтина Думитрашка, відоме небагатьом.

В історії української літератури К. Думитрашко потрактований як наслідувач "Енеїди" І. Котляревського завдяки бурлескно-травестійній поемі "Жабомишодраківка", хоч писав він також інші поетичні твори — балади, вірші, романси. Як і І. Котляревський, К. Думитрашко для своєї поеми узяв за основу античний зразок, про що сам зазначив у заголовку: "Гомерова жабомишодраківка з греческого лиця на козацький виворот на швидку руку перештопана".

Поема була свого часу популярною і поширювалась у рукописних списках, як і деякі інші твори автора. Майже весь творчий доробок К. Думитрашка увійшов до рукописної збірки "Копитьковы вирши и писни" (Золотоноша, 1848), частина з яких і сьогодні не надрукована.

К. Думитрашко (1814—1886, літ. псевдонім О. Д. Копитько) — виходець з Полтавщини, син священика. Продовжуючи сімейну традицію, також здобув духовну освіту. Працював викладачем російської словесності в Київській духовній академії, де користувався симпатією як знаючий педагог і цікава особистість: писав поетичні твори, займався музикою, живописом. Саме цим звернув на себе увагу Т. Шевченка. Відомо, що великий Кобзар відгукувався про свого сучасника як про "безперечно обдаровану людину" і одного із своїх друзів змусив вивчити напам'ять вірш К. Думитрашка "Часи".

ему отвели над кухней каморку; он устроил ее себе сам, по своему вкусу: соорудил в ней кровать из дубовых досок на четырех чурбанах, истинно богатырскую кровать; сто пудов можно было положить на нее - не погнулась бы; под кроватью находился дюжий сундук; в уголку стоял столик такого же крепкого свойства, а возле столика - стул на трех ножках, да такой прочный и приземистый, что сам герасим, бывало, поднимет его,уронит и ухмыльнется. каморка запиралась на замок, напоминавший своим видом калач, только черный; ключ от этого замка герасим всегда носил с собой на пояске. он не любил, чтобы к нему ходили.

сама каморка как и герасим угрюмая,своеобразная.

мебель в ней такая же массивнвя и грубая как хозяин.

барыню не нашла,извини