до іть придумати коротеньке оповідання з власного життя з використання прислівя вік живи вік учись

Символ життя й батьківщини (за поезією а. малишка «пісня про рушник») поезія а. малишка «пісня про рушник» нагадує мені монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити любов до рідної матусі, подяку за її любов і турботу: рідна мати моя, ти ночей не доспала, ти водила мене у поля край села, і в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала. вражає те, як авторові вдалося у невеликому за розміром творі вмістити стільки тепла та ніжності до найріднішої у світі людини. на життєвих дорогах героя є вишитий матір'ю рушничок, який став його оберегом, додавав сил, наснаги у важкі часи, бо ньому цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші твої. на українських рушниках зазвичай широка гама кольорів, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. здавна відомо, що червоний означає любов, а чорний — печаль. бо саме з таких складових, як любов і щастя, радість і журба, злети й падіння складається людське життя. ці почуття органічно поєднуються, переплітаються, як нитки на маминому рушничкові. я візьму той рушник, простелю, наче долю, в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. і на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, і вірна любов. читаючи вірш, ми розуміємо, що поет любив свою матір, свій рід, свою україну. мені здається, що рушник для ліричного героя є своєрідним символом «українськості»: адже у ньому закодовані найрідніші для кожного українця поняття. недарма «пісня про рушник» стала народною, її люблять і часто співають. думаю, що її дуже важко перекласти на іншу мову. мені дуже подобається «пісня про рушник» своєю ліричністю, задушевністю, теплом, мелодійністю. а ще тому, що змушує замислитись над вічним, оспівує найпрекрасніші почуття: любов до батьківського дому, до рідного краю, до матері. думаю, ця пісня завжди чаруватиме слухачів своєю неповторною красою.