Які теорії існують про прабатьківщину давніх слов'ян​

Певні варіанти відповідей на них можна відшукати в різноманітних концепціях та гіпотезах, які перебувають у сучасному науковому обігу.

"Дунайська гіпотеза", як найдавніша, посідає серед них провідне місце. Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври Нестор. У "Повісті временних літ" він починає слов'янську історію саме з Подунав'я: "По мнозех же временах сели суть слов'яни по Дунаєві". За Нестором, саме ця велика європейська ріка стала для слов'янства не тільки кордоном, а й центром - місцем, де розпочався процес формування та поширення слов'янства.

Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза" набула в працях російських (С. М. Соловйов, В. Т. Ключевський) та інших слов'янознавців XIX ст. її прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота зародилася безпосередньо на Дунаї - в епіцентрі формування індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення народів", повернулися на "дунайську прабатьківщину", про яку зберігали пам'ять упродовж усієї своєї історії.

"Дунайська гіпотеза" розвивалася і в XX ст. Так, відомий російський вчений О. М. Трубачов, спираючись на історичні хроніки, в яких ішлося про існування у давньому минулому певної слов'янської спільноти, й докази лінгвістів про єдину праслов'янську мову, стверджував, нібито на завершальному етапі поділу давніх болтів і слов'ян відбувся "вихід" останніх на Дунай. Саме тут, за В. М. Топоровим, приблизно у першій половині І тис. н. е. єдина загальнослов'янська мова почала поступово розпадатися. І вже в наступні століття, за О. О. Москаленком, відбулося остаточне відокремлення та формування всіх сучасних слов'янських мов.

У другій половині XX ст. І. І. Ляпуіикін, В. В. Іванов і В. М. Топоров, спираючись на результати новітніх наукових розвідок, не тільки продовжували обстоювати елементи "дунайської гіпотези", а й підкреслювали: якщо уявити Дунай як певний міфологізований образ "головної ріки", в межах якої містилася правітчизна слов'ян, він навіть за цих умов нестиме на собі пам'ять про реальні історичні події і може бути свідченням того безперечного факту, що давні слов'яни населяли саме цей регіон Європи. Певна частина вчених і далі обстоює думку про поширення конкретних культурних впливів, які надходили з Подунав'я на інші території, розташовані у східному напрямі, аж до Придніпров'я.

Объяснение:

Кконцу xvi века в московском государстве формируется крепостное право. вызванное усилением феодального гнета недовольство крестьян нашло выражение в выступлениях монастырских крестьян в конце xvi века, массовых бегствах в южные районы в период голода 1607—1608 годов. в 1603 году произошло крупное восстание холопов и крестьян под командованием хлопка косолапа. после смерти лжедмитрия i, по москве поползли слухи, что во дворце убили не дмитрия, а кого-то другого. эти слухи сделали положение в. и. шуйского шатким. недовольных боярским царем было много, и они ухватились за имя дмитрия. одни — потому, что искренне верили в его спасение; другие — потому, что только это имя могло придать борьбе с шуйским «законный» характер. закрепощение крестьян, введение борисом годуновым «урочных лет» , политическая нестабильность, голод, вследствие чего восстание носило отчетливый антибоярский характер: побивайте бояр, отнимайте их достояние, убивайте богатых, делите их имение… (из «облыжной грамоты» болотниковского «войска»). состав участников крестьяне и холопы (иван болотников) терские, волжские и запорожские казаки (илейка муромец) рязанское (прокопий ляпунов) , тульское (истома пашков) и северское (андрей телятевский) дворянство всего в походе на москву участвовало 30 тыс. повстанцев [2] со стороны шуйского отряды бояр, дворян и т. д. таким образом, восстание можно считать гражданской войной, так как участвовали все слои общества того времени. причины поражения неоднородный состав участников, неорганизованность, сплочённость дворян вокруг шуйского.