Біографія Андрія Малишка​

Андре́й Само́йлович Малы́шко — украинский советский поэт, переводчик. Лауреат двух Сталинских премий, Государственной премии СССР и Государственной премии УССР им. Тараса Шевченко. Член ВКП с 1943 года. Автор текста знаменитого «Киевского вальса», на который положил музыку композитор Платон Майборода.Родился 1 (14) ноября 1912 года в местечке Обухов (ныне город Обухов Киевской области Украины) в многодетной семье сапожника-бедняка. В метрической книге за 1912 год есть запись: «Ноябрь. Родился — 2, крестился — 3. Имя — Андрей. Отец — крестьянин местечка Обухова Самойло Никитович Малышко и его законная жена Евгения Евстафьевна (Ивга Остаповна). Оба православные»[3].

В 1927 году Малышко окончил семилетнюю школу в Обухове и поехал в Киев поступать в медицинский техникум, но опоздал на экзамены. Учащимся этого техникума он стал в следующем году[5]. Среди учителей Андрея были будущие заслуженные деятели науки УССР — хирург Михаил Сидорович Коломийченко и невропатолог Дмитрий Иванович Панченко[6]. Затем А. С. Малышко бросил техникум и поступил в Киевский институт народного образования на литературный факультет, который окончил в 1932 году. В 1932—1934 годах работал учителем и зав. педагогической частью средней школы местечка Овруч Житомирской области. В 1934—1935 годах служил в РККА. В 1936—1939 годах заведовал литературным отделом газеты «Комсомолец Украины». В 1939—1941 годах работал ответственным редактором украинского журнала «Молодой большевик». С 1940 года член ЦК ЛКСМУ.

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця.

Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»

Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.

Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членомВКП (б) (від 1943 року).

У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».

Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Творчість

У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

Упродовж 1935–1940 років видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.

За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.

Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький,Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш.

Протягом 1961–1970 років вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

Объяснение:

Відповідь:

Дядько Лев – позитивний, добрий і розумний персонаж. Він є втіленням людської гармонії з природою. Цей чоловік уособлює глибоку народну мудрість, чесність, правдивість, тонке розуміння краси природи і людей.

Лісовик – головна міфічна істота в лісі. «Малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці.»

Перелесник – міфічний герой, який залицявся за Мавкою. “гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.”