Твір нескорена дочка мого народу​

У житті кожної людина завжди є місце видатному вчинку. Всі ми є звичайними людьми, аж ніяк не героями, але, тим не менш, іноді ми можемо максимально наблизитися до людського ідеалу, зробивши щось таке, що дасть можливість пишатися собою ще протягом тривалого часу. Я не раз ставав свідком справжніх вчинків з боку знайомих мені людей. Іноді на такі вчинки зважуються і мої близькі друзі.  

Звичайно, далеко не завжди ці вчинки є по-справжньому геройськими, але якщо дивитися на них в контексті звичайного життя, вони виразно виділяються і стають дуже помітними.

Нещодавно мій друг розповів мені про те, що він нещодавно зробив. І я був вражений його дією, адже вона, як мені здається, є самим справжнім вчинком найвищого рівня. Одного разу мій друг повертався додому після важкого робочого дня. У нього дуже важка робота, на ній він надзвичайно сильно втомлюється, кожен день йому доводиться виконувати великий шматок роботи, при цьому він отримує зовсім не так багато, як повинен був.  

Тим не менш, він не обізлився на світ, залишившись звичайним нормальним хлопцем, який проживає своє життя в очікуванні кращих часів. Коли він повертався додому, по дорозі, неподалік від себе він побачив жінку. Вона виглядала дуже втомленою і виснаженою.

Як виявилося, вона приїхала в гості до сина, заблукала, у неї сіла телефонна батарея. При цьому вона повинна була донести дві важкі сумки з гостинцями. Так, такі неприємності іноді трапляються з людьми. Мій друг не зміг просто пройти повз неї, він просто не зміг утриматися, совість би не пробачила йому. Він підійшов до жінки і запропонував їй свою до .  

Вона довго відмовлялася, але бачачи, наскільки вона втомилася, він наполягав на тому, аби їй до . Вони обійшли весь район, при цьому мій друг носив сумки цієї жінки, але все-таки вони відшукали той дім, де живе її син. Вона була дуже вдячна моєму другу, а я вирішив, що останнім часом його вчинок – це кращий вчинок, який я знаю. Звичайно, ніякого геройства в тому, щоб до донести до будинку сумки жінці немає, але все ж варто поглянути на це трохи по-іншому.  

Чи багато б інших людей змогли б запропонувати свою до в аналогічній ситуації? Я сильно в цьому сумніваюся. Я думаю, якщо б там не було мого друга, бідна жінки так і не змогла б упоратися з ситуацією.  

Вчинки бувають різні, і іноді навіть в моєму оточенні є люди, які вчиняють по-справжньому сміливі вчинки, за які можна пишатися. Я пишаюся своїм другом та його вчинком. І нехай комусь здасться, що це була лише дрібниця або щось незначуще, я абсолютно переконаний, що насправді цей вчинок – видатний, і він характеризує мого друга з кращого боку.

Объяснение:

ответ:Иван Сергеевич Шмелев сперва принял Февральскую революцию и даже поехал в Сибирь, чтобы встретить политических каторжан. Впрочем, вскоре он разочаровался в ее идеалах. К Октябрьской революции писатель с самого начала относился негативно. В июне 1918 года Шмелев вместе с семьей поселился в Крыму. В 1921 году большевики, ранее занявшие полуостров, расстреляли его 25-летнего сына Сергея, офицера царской армии.

Шмелев покинул Советскую Россию в 1922 году. Сначала писатель отправился в Берлин, потом приехал в Париж. Французская столица стала для него новым домом до конца жизни. Находясь вдали от родной страны, Шмелев, как он сам признавался, писал «…только о России, о русском человеке, о его душе и сердце…». Это относится и к рассказу «Русская песня», датированному 1926 годом. В нем на первый план вышли картины «старого житья». Писатель с явной теплотой вспоминал прежнюю патриархальную Россию, навсегда потерянную. Вернуться на родину Шмелев смог только через много лет после смерти. В 2000-х годах прах писателя и его супруги перевезли в Россию и похоронили на территории некрополя Донского монастыря в Москве