Не бував ти у наших краях ! Там же небо - блакитні простори...

Там степи , там могили , як гори

А веснянії ночі в гаях...!

А, хіба ж ти, хіба ти це знаєш

Перший рядок римуєтся з

А другим

Б третім

В Четввертим

Г П'ятим

перші добірки в. голобородька, зокрема цикл «золоті глечики груш» (жовтень, 1965, № 12), сприймалися як неординарна подія, як явище, несподіване навіть у суцвітті небуденних дебютів (і. калинець, м. воробйов, в. каліка, в. рубан та і так, і. дзюба звернув увагу на незвичні для тогочасного віршування аспекти відновлення анімістичних уявлень, спрадавна відомих українському народові, «високонаївну натурфілософську діалектику», «стихію доброго бога перевтілень і перероджень».здавалось би, перед поетом, який наважився повстати проти соцреалістичного імітат-мистецтва, полемізувати з романтизованим модернізмом, естетизованим неонародництвом «шістдесятників», відкривалися широкі творчі обрії. в. рубан небезпідставно називає його «найпомітнішим представником київської школи». в. голобородько навчався тоді в київському університеті ім. т. шевченка (1964—1965), невдовзі перевівся в донецький (1966—1967), звідки його виключили за те, що він приніс на кафедру працю і. дзюби «інтернаціоналізм чи русифікація? ». тоді ж (1968) була «розсипана» у видавництві «молодь» його перша збірка «летюче віконце».в. голобородько потрапив у «добровільне заслання» до рідного села андріанополь (перевальського району на луганщині), де народився 17 квітня 1945 р. і де йому тепер випадало відбувати різні роботи. але світ абсурду, в якому омана й істина, взаємоототожнившись, перетворювалися на аморальну фантасмагорію, не міг знищити внутрішнього голосу сумління поета, котрий опинився в ситуації «відсутньої присутності», як і чимало його талановитих ровесників. він ніби «випав» із художньої свідомості своєї доби, але водночас існував у ній, існував у глибинах літературного процесу, недосяжних безцеремонному втручанню (кажучи словами м. сріблянського) «інструктора з батогом». мотив «відсутньої присутності», зумовлений життєзаперечною дійсністю, наклав гостродраматичний карб на його лірику, покликану обстоювати людську гідність у деформованому просторі зміщених понять і значень, здевальвованих цінностей. в. голобородько — поет трагедійного світосприймання — досить скептично ставиться до видимості, яка видається за справжнє та сутнє («провалля») і попри зримість реалій обертається «задзеркаллям», де «птах крізь птаха пролітає / оком крізь око / дзьобом крізь дзьоб / крилом крізь крило», — не лишаючи по собі ані сліду. керуючись моральним імперативом, поет не сприймає найменших проявів «теодіцеї» як виправдання зла, зокрема його носіїв — катів і вбивць («калина об різдві»).