Підкреслити відокремлені члени речення Щойно лінива океанська хвиля відлягла до глибини, на піщаному перекотиполі пляжу розігралися прудкі перегони крихітних крабенят. Вони наввипередки, боком-боком то втікали від загрозливого виру, то, зашпортавшись у викинутій на берег драговині, блискавично ховалися у пробурені нашвидкуруч нірки. Океан відкочувався, малеча безпечно вилітала на повітряних булькахсвітлячках зі своїх схованок. І тільки хода білошкірого чужин ця та знайомі чорні тіні тропічних кажанів полохали феєрію вічного нічного руху.

Забрьоханий по матню “русо-туристо” Антон Веремій (світ ніяк не второпає різницю між Україною і Росією) бавився з крабенятами, мов мала дитина. Здавалося, ще мить - і його долоня, налита втомою бездіяльності, врешті накриє якого-небудь знахабнылого клишоного ведмедика.
Та накочувалася чергова піщана каламуть і ні крабенят, ні зоставлених на піску слідів 44-го розміру. Океан жадібно злизував найменші сторонні втручання на свою територію, щоразу навертаючи береговій смузі її природну цнотливість.

Андріївська церква будувалась як палацова, проте після смерті Єлизавети її викреслили зі списку палацових будівель. Ніхто про неї не дбав; церква поступово руйнувалась. Будівля старішала, у стінах з'являлись тріщини, підземні води розмивали фундамент. Були пошкоджені та частково втрачені елементи декору, а внаслідок некваліфікованого ремонту кінця 19 століття було видозмінено форму куполів. Так і не побудували дзвіницю, до того ж проект Растреллі на той час було втрачено. В 1968 році богослужіння в храмі припинили і створили музей. Наприкінці 70х років минулого століття в архівах вдалось віднайти проект церкви. На його основі київські реставратори здійснили необхідні роботи по відновленню споруди у первісному вигляді. Саме такою ми бачимо її сьогодні.

В Андріївській церкві був похований Андрій Миколайович Муравйов – мандрівник, історик, колекціонер, письменник. За життя він з любов'ю говорив про Київ та церкву. Милуючись панорамою, яка відкривається з Андріївської гори, він казав: "Увесь нижній Київ у ніг моїх, з усіма глибокими ярами його передмість."Справді, храм здіймається у височінь на одному з київських пагорбів у мальовничому куточку Києва над Подолом. Стрункий силует споруди неначе підхоплює і несе ритм рельєфу місцевості догори. З усіх боків церква виглядає по-різному, вражаючи виразністю свого обрису, ніби намальованого на тлі неба.

Сюди, на високий п'єдестал храму, в свій час приходили милуватись красою Задніпров’я Гоголь, Шевченко, Максимович та багато інших поціновувачів прекрасного. Природа і мистецтво ніби подали руки одне одному, - казали і кажуть люди під враженням пейзажу в сполученні з архітектурою чудового храму.