Дайте відповіді на запитання:
Чому гайдамацький рух називають формою національно-визвольної боротьби українського народу? Чим він був спричинений? Чому Коліївщину вважають найяскравішим проявом гайдамацького руху? За яких обставин Коліївщину було придушено? Що відомо про опришківський рух? Які держави поділили Польщу наприкінці 18ст? Яке це мало значення для українських земель? У чому полягала суть реформаторської діяльності Марії Терезії та Йосифа 2?​

Слово "гайдамаки" походить від турецького "гайде", "гайдамак", що означало "гнати, турбувати, переслідувати". Спочатку гайдамаками українських повстанців назвала польська шляхта, а потім вони почали цим іменем називати себе самі.

Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національне-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.

Основною масою повстанців були кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота. Активними учасниками, а то й ватажками усіх загонів були запорізькі козаки. Крім українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представники інших народів. Підтримувало гайдамак і нижче православне духівництво, незадоволене насадженням католицизму.

Перша згадка в історичних джерелах про гайдамак відноситься до 1715 р. Але найбільшого розмаху цей селянський рух досяг у 1734, 1750 і 1768 роках.

Так, у 1734 р. повстанський рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля й поширився аж до Східної Галичини. На Брацлавщині, яка стала центром боротьби, гайдамацькі загони очолив старшина надвірних козаків князів Любомирських – Верлан.

Його півтора-тисячний загін став основною силою повстання. Крім Верлана діяло багато інших загонів – Чалого, Гриви, Медведя, Писаренка та ін.

Гайдамаки звільнили Вінницю, Броди, Жванець, Збараж та інші міста, обложили Кам'янець-Подільський. Царські війська, повертаючись з Польщі через Правобережну Україну, разом з польськими військами розгромили і розсіяли гайдамацькі загони. Але вони швидко організовувались знову й продовжували нападати на польську шляхту.

З цієї причини підкреслимо, що вже в 1750 р. численні гайдамацькі загони знову діяли по всій правобережній Україні. Повстанці розгромили багато панських маєтків, захопили ряд міст і містечок, у тому числі Вінницю, Умань, Чигирин, Радомишль, Фастів, Корсунь та ін.

Але, як і раніше, повстанські загони діяли роз'єднано, на мали єдиного керівництва, тому польська шляхта і царські війська спільними зусиллями придушили повстання. Проте рух не припинився.

Найбільшого розмаху гайдамацький рух набрав у 1768 р. Це повстання увійшло в історію під назвою "Коліївщина" (від слів – кіл, колоти). Підсилили і прискорили розвиток повстання незгоди й чвари серед польських шляхтичів та вступ російських військ на Правобережжя. Під тиском царського уряду польський король підписав з російським урядом трактат про зрівняння в політичних правах з католиками православних і протестантів.

Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилась до цього трактату. Створивши збройні союзи-конфедерації, шляхтичі виступили у "хрестовий похід" проти православних.

Для боротьби проти конфедератів царизм направив на Правобережжя військо. Місцеве українське населення сприйняло появу російських збройних формувань як до у боротьбі проти офіційної польської влади. Блискавично рознеслася чутка про те, що нібито Катерина II видала "Золоту грамоту", в якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою.

Найбільшого розмаху повстання набрали на Київщині й Брацлавщині. Тут діяло близько 30 загонів народних месників.

Центральною подією повстання 1768 р. був виступ під керівництвом М. Залізняка та І. Ґонти і взяття їхніми загонами Умані – міцної фортеці, однієї з ключових опорних точок польської шляхти у цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини.

Разом з тим, повстання стало поширюватися на Поділля, Східну Галичину і загрожувало перекинутись на Лівобережжя, Новоросійську губернію і на Запоріжжя. Це викликало тривогу як польського, так і російського уряду.

За таких умов царські війська виступили на боротьбу проти повстанців. Загін донських козаків 27 червня під Уманню оманою оточив повстанський табір, заарештував Ґонту й Залізняка та інших гайдамак. Решту загонів було розбито в боях в 1769 р.

Таким чином, незважаючи на поразку, гайдамацький рух мав велике історичне значення. Він завдав відчутного удару режиму в Польщі, розхитав феодально-кріпосницьку систему, стримав посилення соціального й національного гноблення, мав значний вплив на піднесення антифеодальної боротьби по всій Україні.Объяснение:

успехи цинь, как упоминалось, вызвали отчаянную попытку уцелевших царств создать коалицию, вертикаль — цзун (включающую все царства от северного янь до южного чу), против западного цинь. коалицию поддержал и дом чжоу. но было уже поздно. противники цинь один за другим терпели поражение. рухнул и дом чжоу, а девять треножников — символ власти сына неба — перешли к цинь. уже в 253 г. до н.э. именно циньский ван вместо чжоуского сына неба принес в своей столице очередную официальную жертву в честь небесного шанди. на этом, собственно, формально и кончилась эпоха чжоу. однако завершающие удары, окончательно сокрушившие соперников цинь в борьбе за империю, пришлись на последующие десятилетия и были связаны с именем и деятельностью последнего правителя царства ин чжэна, будущего императора цинь ши-хуанди (259—210 гг. до н.

не без основания считают, что именно его, а не ин чжэна следует считать подлинным создателем империи цинь.

старшему сыну, чего ли сы и другие приближенные сделать не захотели). в результате империя вступила в период придворных интриг и политической неустойчивости, что в свою очередь придало силы оппозиции двора императора. начались восстания. их по-прежнему жестоко подавляли, но сил на это уже не хватало. в стране быстрыми темпами росло недовольство. испуганный эр ши-хуан попытался было прибегнуть к казням сановников и приближенных, наиболее ненавистных народу и опасных трону и лично ему. но империи уже ничто не могло .

осенью 209 г. до н.э. вспыхнуло восстание чэнь шэна, за ним начались другие. эр ши-хуан объявил большую амнистию в поднебесной, стал мобилизовывать войска против повстанцев. были сокращены расходы на дорогостоящие стройки, обвинены в преступлениях и казнены еще некоторые видные сановники, включая и ли сы. но, несмотря на все усилия, движение восставших ширилось и набирало силу. во главе его стал сян юй, выходец из бывшего царства чу. евнух чжао гао, сменивший ли сы в качестве главного советника императора, попытался было взять власть в свои руки. по его приказу эр ши вынужден был покончить с собой. однако вскоре во дворце был заколот и сам чжао гао. циньский двор агонизировал, и вскоре династия цинь прекратила свое существование.

тем временем у сян юя объявились соперники, сильнейшим из которых стал выходец из крестьян лю бан. длительная междоусобная борьба завершилась победой лю бана, который и стал основателем новой династии хань.

гибели династии цинь поучительна и заслуживает специального внимания. как известно, эта тема интересовала многих, начиная с современников событий. так, в шестую главу труда сыма цяня, посвященную жизнеописанию цинь ши-хуанди, включено эссе цзя и, касающееся причин падения, казалось бы, могущественной империи, просуществовавшей менее 15 лет. цзя и ши-хуана за излишнюю самоуверенность, жестокости и бесчинства, осуждал его за отказ внимать критике и исправлять ошибки. он считал, что недовольство и восстание народа в такой ситуации были неизбежны. по его мнению, отказ от традиций, пренебрежение ими в конечном счете стали причиной краха цинь.