Написати відгук/свої враження про вірш П.Г.Тичини "Пам'яті тридцяти". Коротенько​

Весною муха-ледащиця  майнула у садок  на ряст, на квітки подивиться,  почуть зозулин голосок.  от примостилась на красолі  та й думає про те,  що як то гарно жить на волі.  коли усе цвіте.  сидить, спесиво (1) поглядає.  що робиться в садку;   вітрець тихесенько гойдає.  мов панночку   побачила бджолу близенько:   — добридень! — каже їй. —  оддиш хоч трохи, моя ненько.  сідай отут мерщій.  — та ніколи мені сидіти, —  одвітує бджола, —  вже час до пасіки летіти:   далеко від села.  — яка погана, — муха каже, —  на світі доленька твоя:   раненько встане, пізно   мені б отак — змарніла б я.  за тиждень би головоньку схилила.  моє життя, голубко мила, —  талан як слід:   чи де бенкет (2), чи де обід.  або весіллячко, родини, —  такої гарної години  ніколи не втеряю я:   і їм, і ласую доволі, —  не те що клопоти у полі  і праця бідная твоя! —  на річ таку бджола сказала:   — нехай воно і так;   та тільки он що я чувала,  що муху зневажає всяк,  що де ти не поткнешся  або до страви доторкнешся, —  тебе ганяють скрізь: непрохана не лізь.  — стару новинку, — каже муха, —  десь довелось тобі   запевне, дурень дурня   велике діло — проженуть!   не можна в двері — я в кватирку  або пролізу в іншу дірку —  і зась усім!   нехай ся байка мухам буде.  щоб не сказали часом люде,  що надокучив їм.