Яким я бачу життя особистості в тоталітарному суспильстві?

Тоталітари́зм (італ. totalità і прикметник італ. totalitario, від лат. totalitos цілісний — той, що охоплює усе загалом) — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія[1][2].

Тоталітаризмом вважається політичне панування, яке вимагає необмеженого керування підлеглими і їхнє повне підкорення поставленим згори політичним цілям. Примусова уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми або зовнішніми загрозами існуванню держави.

Тоталітаризм зазвичай передбачає наявність фігури вождя (фюрера), диктатуру і терор[3], регулярну мобілізацію населення в масові організації, ізоляцію або вбивство фактично або потенційно незгодних[4].

Тоталітарний політичний режим є протилежністю демократичної правової держави.

У політології поняття «тоталітаризму» найперше було використано для характеристики фашистського режиму Муссоліні в Королівстві Італія, але згодом воно поширилось на позначення нацистського режиму Третього Рейху та радянського сталінізму.

На протяжении всей своей сознательной жизни ахматова вела дневник, отрывки из которого были опубликованы в 1973 году. накануне своей кончины, ложась спать, поэтесса написала, что ей жаль, что здесь, в кардиологическом санатории, нет ее библии. по всей видимости, анна андреевна предчувствовала, что нить ее земной жизнь вот-вот оборвется. в «поэме без героя» ахматовой есть строки: «чистый голос: я к смерти готов». эти слова звучали и в жизни: их произнес друг и соратник ахматовой по серебряному веку осип мандельштам, когда они вместе с поэтессой гуляли по тверскому бульвару. после ареста льва гумилева ахматова вместе с сотнями других матерей ходила к печально известной тюрьме «кресты». однажды одна из измученных ожиданием женщин, увидев поэтессу и узнав ее, спросила « а это вы сможете описать? ». ахматова ответила утвердительно и именно после этого случая стала работать над «реквиемом». перед смертью ахматова все-таки сблизилась с сыном львом, который долгие годы таил на нее незаслуженную обиду. после смерти поэтессы лев николаевич принял участие в постройке памятника вместе со своими студентами (лев гумилев был доктором ленинградского университета). материала не хватало, и седовласый доктор вместе со студентами бродил по улицам в поисках камней.