Характеристика героев Чарли и шоколадная фабрика​

ответ

Характеристика головних героїв "Чарлі і шоколадна фабрика", Роальд Дал:

Характеристика Август Глуп: жадний і ненажерливий хлопчик; батьки заохочують хлопця;

«Їсти – це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить. Але ж це краще, ніж бути хуліганом і стріляти на дозвіллі з самопала, правда?».

Характеристика Верука Солт: розбалувана дівчинка із сім’ї власників фабрики по переробці горіхів, звикла, щоб всі її примхи негайно виконувались; багаті батьки готові задовольните всі забаганки;

Батько сказав, що доня мусить мати «Золотий квиток», купували їх тисячами, сотнями тисяч, його робітниці здирали обгортки з батончиків.

«Вона годинами лежала на підлозі, хвицала ногами і страшно лементувала».

Характеристика Віолетта Борігард: дівчинка, що постійно жує жуйку, установила світовий рекорд — жує одну жуйку протягом трьох місяців; батьки схвалюють все, що робить їхня дочка;

Мама постійно казала, що панночкам так не личить. «Подобається чіпляти липкі пожовані грудочки на ліфтові кнопки. Тоді до пальця того, хто заходив в ліфт після мене й натискав кнопку, приклеювалась моя стара жуйка».

Характеристика Майк Тіві: хлопчик, що зранку до ночі дивиться телевізор, любитель гангстерських бойовиків; батьки не займаються сином;

«Сидів перед величезним телевізором і не зводив очей з екрана, дивився фільм, у якому зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу»;

«Був обвішаний вісімнадцятьма різноманітними іграшковими пістолетами». «Бандитські серіали найкращі. Вони такі класні ці бандюги».

Характеристика Чарлі Бакет: бідний хлопчик, якому раз на рік — на його день народження — дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик; розумний, вихований, слухняний, добрий; улюбленець родини;

Сім’я (мама) радила Чарлі, як себе поводити, коли під обгорткою не буде «Золотого квитка». Чарлі готували до розчарувань.

Сім’я голодувала, бо батька звільнили з фабрики.

«Отака добра дитина. Він вартий кращого», – сказав дідусь Джордж.

Заощаджував сили, щоб йти до школи, а не бігти.

Знайшов долар – це означало їжу.

Характеристика Віллі Вонка: власник шоколадної фабрики, талановитий кондитер і справжній чарівник. Містер Вонка – не просто власник шоколадної фабрики, він добрий чарівник, який своїми вчинками намагається пояснити дітям, що зло завжди має бути покараним, а добро і милосердя має отримати заслужену нагороду.

«… І що то був за дивовижний чоловік! На голові він мав чорний циліндр. Одягнений був у фрак з розкішного темно-фіолетового оксамиту. Штани мав темно-зелені. Рукавички - перламутрово-сірі. А в руці тримав елегантну тростину з золотою бамбулькою. З його підборіддя стирчала акуратна чорна цапина борідка. А очі - очі він мав невимовно ясні. Здавалося, що вони весь час іскряться й мерехтять. Власне кажучи, все його лице освітлював радісний усміх. Ох, а яким він здавався розумним! Яким кмітливим, проникливим і енергійним!»

Былины — это русские народные песни-сказания о богатырях. Они начали создаваться в Древней Руси в ХI — ХII веках. Тогда они назывались старинами, то есть песнями о старине. Древнерусские певцы-сказители брали в руки гусли яровчатые (звонкие) и под их аккомпанемент нараспев исполняли старинушки, в которых рассказывалось о славном родной земли, о её защитниках — героях-богатырях. Слово былина появилось гораздо позднее — только в ХIХ веке.

Былину невозможно спутать ни с каким другим жанром устного народного творчества. У неё — особый ритм и строй. Это нечто среднее между пением и рассказыванием. Торжественность тона в былине часто сочетается с живыми разговорными интонациями. Сказитель здесь — главное лицо. Каждый человек мог пересказать содержание услышанной однажды былины. Но не каждый мог стать её исполнителем.

Древний сказитель — это и артист, и музыкант, и певец, и поэт. Он должен был не только запомнить огромное эпическое содержание былины, но и каждый раз пропеть ее по-новому. Сказители никогда не повторяли механически заученных вариантов, не были простыми исполнителями. Они были настоящими творцами — в каждом исполнении умели находить новые краски. Каждый раз былина как бы заново складывалась в устах певца перед новыми слушателями. Поэтому и петь былины брались не все.

Интересно изобразили древних сказителей художники Виктор Васнецов и Илья Глазунов. Обе картины называются одинаково: «Боян» — то есть древнерусский певец и сказитель, «песнотворец». Мы видим на картинах мудрых старцев с гуслями в руках. Они изображены в момент исполнения былинных песен.

На протяжении долгих веков былины хранились в памяти народной и передавались из уст в уста — от старого сказителя к молодому. А записаны они были только в ХVIII веке.

Само слово былина означает, что в её основе — быль, то есть реально произошедшие когда-то события. Сейчас, много веков спустя, читая былины, мы много узнаём о далёком Мы узнаём, как жили наши предки, какими были старинные города, каким оружием владели русские воины, какие наряды носили русские женщины