Прочитайте стихотворение Н. Гумилева и заполните пропуски в тексте после стихотворения. Обратите внимание, что все слова нужно записывать в той форме, в которой они употреблены в предложении.

Я, верно, болен: на сердце туман,
Мне скучно все, и люди, и рассказы,
Мне снятся королевские алмазы
И весь в крови широкий ятаган.

Мне чудится (и это не обман),
Мой предок был татарин косоглазый,
Свирепый гунн… я веяньем заразы,
Через века дошедшей, обуян.

Молчу, томлюсь, и отступают стены –
Вот океан весь в клочьях белой пены,
Закатным солнцем залитый гранит,

И город с голубыми куполами,
С цветущими жасминными садами,
Мы дрались там… Ах, да! я был убит.

Обратите внимание на слова, написанные заглавными буквами. Термины, которые обозначают тропы, нужно записывать в ед.ч., в той форме, в которой они употреблены в предложении. ( пропуски отметила нижним плодчеркиванием)

Если мы говорим о форме этого стихотворения, то оно несомненно является
_ первые две _ состоят из четырех стихов, а третья и четвертая - из трех. В стихотворении встречается _ : несколько стихов начинаются со слова "мне". Этот повтор, обращающий внимание читателя на чувства _
героя, противопоставлен миру вещей и предметов, описанному в последней части стихотворения с следующих тропов _
("клочья пены"), _
("закатным солнцем залитый ГРАНИТ"), _
("закатное солнце")

ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха ха

леся українка – надзвичайна письменниця. її творчий спадок твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. кожен читач знаходить в творчості лесі щось своє, особисте. для мене таким відкриттям стала драма-феєрія “лісова пісня”, яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором лесі українки. як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.

загалом, "лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. немов живі, постають перед нами персонажі. і написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.

не можна не любити лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго перелесника, мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".

їм протиставляються потерчата, для яких людське життя за іграшку, "той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі злидні, та представники світу людей - мати лукашева, килина.

головною у драмі "лісова пісня" мені здається думка, для лесі дуже важлива. коротко її можна було б виразити так: "жити зараз, а не потім". жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як мавка, русалка польова і перелесник, живуть тільки "зараз". вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". ненавидять вони також не на інших: "ой, ті люди з-під стріх солом'яних! я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. ".

драма "лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - лесі українки.