Виписати основні ставлення християнства як державної релігії​

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей

Основи християнського віровчення. Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.

Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших ів населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможн населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої.

В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього іння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству "сильних світу цього" — свідома смиренність і покірність. У залежності від життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.

У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, що простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне іння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.

Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.

Наступним кроком у розвитку поняття "церква" стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.

Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.

ответ:Поредевшие полки нуждались в пополнении, непрерывно проводились наборы ратников. И в 1705 г. появилась рекрутская повинность. Отныне военная служба легла и на плечи податного населения, причём служить надо было пожизненно. Не случайно в деревнях с рекрутом прощались, как с покойником — с причитаниями и плачем. Так создавалась регулярная армия — армия европейского типа, единообразно вооружённая, обученная тактике ведения войны, с профессиональным офицерским корпусом и новыми родами войск.

Основной тактической единицей стал полк. Полки объединялись в бригаду, бригады — в дивизию. Для управления войсками создавались штабы. Окончательно упразднялась старая система чинов и утверждалась новая, даже отдалённо не напоминавшая о местничестве. Теперь каждый чин давался за личные заслуги и выслугу лет. Это была уже сила, не сопоставимая с прежним дворянским ополчением, когда каждый шёл на государеву службу с тем, с чем мог.

Офицерский корпус был особой заботой Петра I. Он сам начал служить с низших чинов и всё дворянство заставил тянуть солдатскую лямку. Было запрещено производство в офицеры тех, кто «с фундаменту солдатского дела не знает». Много позднее, когда Петру чин вице-адмирала, было объявлено, что он возведён в новое звание «в образец прочим, что воинское достоинство получают единственно по заслугам, а не породою и счастьем». Этот указ сопровождала пространная «письменная реляция подвигов» царя, совершённых им на поле брани.

Объяснение: