Чому перетворення держави й суспільства розпочали турецькі султанию​

Осма́нская империя (осман. دولت عالیه عثمانیه‎, тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye[7]), также Оттома́нская империя, Оттома́нская По́рта или просто По́рта[8] — трансконтинентальное государство, созданное в 1299 году турками-османами под предводительством удж-бея Османа Гази на северо-западе Малой Азии[9].

Халифат (с 1517), Империя

Верховное Османское Государство

осман. دولت عالیه عثمانیه‎

тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye

Флаг (1844—1922) Герб (1882—1922)

Флаг (1844—1922) Герб (1882—1922)

Девиз: «осман. دولت ابد مدت‎ — Devlet-i Ebed-müddet

«Вечное государство»[1]»

Гимн: Гимн Османской империи

OttomanEmpireIn1683.png

↓↓

1299 год — 1922 год

Столица

Сёгют (1299—1329)

Бурса (1329—1365)

Адрианополь (1365—1453)

Константинополь (1453—1922)

Язык(и)

Османский

Персидский (язык двора, дипломатия, поэзия, историография, высокая литература, преподавания в государственых школах)[2][3]

Арабский (религиозный язык)

и др. языки (региональные языки: греческий, болгарский, сербский, боснийский, македонский, румынский, албанский)

Официальный язык

османский язык

Религия

ислам суннитского толка

Денежная единица

акче, куруш, лира

Площадь

5,2 млн[4][5] км² (1683 год)

Население

30 000 000[6](1683 г.)

(4,4 % населения Земли) 35 350 000 чел. (1856 г.)

(2,8 % населения Земли)

Форма правления

абсолютная монархия (до 1876; 1878—1908)

дуалистическая монархия (1876—1878; с 1908)

(де-факто в 1913—1918 однопартийная военная диктатура партии «Единение и прогресс»)

Династия

Османы

27. «Довге» століття Османської Туреччини й Каджарської Персії

Завдяки географічному положенню, а також особливостям давньої та середньовічної історії Туреччина й Персія стояли до Європи ближче за інші східні країни. Як це позначилося на історичному розвитку цих країн і народів у XIX ст.?

Варто пригадати! 1. Чому сильні ісламські держави Османська імперія, Сефевидська Персія й Імперія Великих Моголів у XVII—XVIII ст. втратили колишній вплив у світовій політиці? 2. Які наслідки мала Кримська війна для Туреччини? (§13)

1. Спроби модернізації Османської імперії.

У XVIII ст. Османська імперія докладала значних зусиль, щоб утримувати владу над країнами й народами, підкореними в попередні століття. Вона, як і раніше, залишалася світовою державою, оскільки її володіння розкинулися на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. Однак тепер Османська держава не лякала ворогів своєю могутністю. Великі європейські країни були готові долучитися до поділу османської спадщини, але боялися, що цей поділ відбудеться не на їхню користь, і тому мирилися з існуванням слабкої турецької імперії.

* Революційні події за старим китайським календарем відбулися в рік «сіньхай», що тривав із 30 січня 1911 до 17 лютого 1912 р.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Гвардія перетворюється на банду

До 1826 р. яничари вели негідний іб життя. Вони грабували крамарів, якщо ті не хотіли їм платити, відбирали та привласнювали почесні й прибуткові ремесла. Яничари силоміць змушували купувати сотню цеглин за ціною тисячі. При цьому воювати вони розучилися й програвали битви одну за одною. Бойовий дух борців за віру згас. Хоробрість вони проявляли лише під час грабежів, але за давні привілеї яничари були готові проливати свою й чужу кров.

На межі XIX—XX ст. у турецькому суспільстві постали дві сили: одні політичні діячі з оточення султана намагалися здійснити модернізацію країни за західним зразком, інші всіляко цьому протидіяли. У жорстоких палацових переворотах 1808 р. загинули султани

Селім III та Мустафа IV. Престол посів Махмуд II (1808—1839 рр.), що розпочав тривалий процес перетворень. Проведення реформ султан підкріплював публічними стратами своїх супротивників. Проте верхівка ісламського духовенства, великі поміщики (аяни) і султанська гвардія яничарів протидіяли реальним змінам у країні.

У травні 1826 р. було складено указ, що передбачав значне реформування війська яничарів. У відповідь яничари підняли повстання. Султан Махмуд II безжально придушив заколот. Тільки в Стамбулі було вбито понад 10 тис. осіб. Незабаром корпус яничарів скасували, майно яничарських полків конфіскували, а вцілілих «гвардійців» вигнали за межі імперії.

Влада султана Махмуда II поширювалася на всі регіони країни. Тільки намісник Єгипту, хитрий албанець Мухаммад Алі, хотів змінити статус васала на фактично незалежного правителя. Однак його прагнення стримували військові сили Англії, Франції та Росії, які на той час не були зацікавлені в розвалі імперії.