Казка про дракона Грицько, який пішов в українську школу.

​

І. 1. тихо-тихо по землі ходить мир — щоденний, звичний (і.жиленко.) 2. мій синочок синьоокий  в колисці усміхається мені. (в.сосюра.) 3. пильнуйте, люди добрі й щирі, не спіть, учені і женці! чатують нас людинозвірі з страхіттям атомним в руці. (в.симоненко.) 4. ніхто свого щастя-долі не вгадає. (м.стельмах.) 5. страшно безсило-малим чути себе перед мертю, але страшніше, коли ні за що вмерти! (б.олійник.) і ревуть пароплави, гудуть паровози, і аероплани прокреслюють слід. (в.стус.) 7. замерехтіло між двох світів щось невпізнанно-знане. (в.стус.) 8. не знав, не знав звіздар гостробородий, що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки. (л.костенко.) іі. 1. заходило сонце, мінялося барвами небо — то жовтогарячими, то густо-червоними, то просинюватими. (григір тютюнник.) 2. червонобоким  яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий. (м.рильський.) 3. над водою пропливало легеньке білосніжне павутиння. (ю.збанацький.) 4. небом котилися сірі з білим хмари, вряди-годи  вигулькувало сонце. (вал. шевчук.) 5. в'яже осінь ліси перевеслами бурштиново-коралово жовтими. (н.забіла.) 6. чудовий килим опалого листя осики то спалахує криваво-червоним і малиновим кольором, то вилискує ніжно-рожевим, світло-жовтим, оранжевим. (ю.збанацький.) 7. вітер жене стернею блякле перекотиполе. (о.гончар.) 8. тільки рясним верховіттям шептала вічнозелена сосна. (леся українка.)