С кокого по кокого длились 3 пунические войны

Три Пунические войны длились с перерывами в период с 264 по 146 год до н. э. Войны велись между Римом и североафриканским государственным образованием – Карфагеном. В середине – конце III века до н.

поділ тер. розселення укр. етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Відображав як нац. традиції українців, так і політ. інтереси й систему управління д-в, до яких у різні часи входили укр. землі. Осн. одиницями адм.-тер. поділу були волості, воєводства, повіти, полки, сотні, курені, комітати (жупи), дистрикти, губернії, провінції, намісництва, округи, райони, області.

Початки адм.-тер. організації на укр. теренах можна вбачати у поділі тер. Київської Русі на землі-князівства (Волинська земля, ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ, Київська земля, Переяславське князівство, Турово-Пінське князівство, Чернігівське князівство), які, в свою чергу, поділялися на волості –невеликі, чітко не усталені тер.-адм. одиниці, що передавалися князем під управління волостеля (старости). Волості були і в утвореному 1199 Галицько-Волинському князівстві.

У складі Литви та Польщі адм.-тер. поділ укр. земель набув більш усталеного вигляду. У конфедеративній Речі Посполитій налічувалося 9 укр. Воєводств – Белзьке воєводство, Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство, Підляське воєводство, Подільське воєводство, Руське воєводство, Чернігівське воєводство (утворене 1635) – у складі Польщі і Берестейське воєводство – у складі Литви. Воєводства поділялися на повіти; як правило, кожен із повітів утворював окремий судовий округ.

Під час національної революції 1648–1676 старий адм.-тер. поділ було зруйновано; осн. адм.-тер. одиницями стали полки, що поділялися на сотні, а сотні – на курені. На початок 1650 було сформовано 16 полків. Окрему військ.-адм. одиницю становило Запорожжя (тер. Вольностей Війська Запорозького низового), де управління здійснювала Січова рада на чолі з кошовим отаманом. Тер. Запорожжя традиційно поділялася на 38 куренів; на прилеглих до Січі тер. у 18 ст. було утворено 8 паланок.

Після того, як за "Вічним миром 1686"Правобережна Україна відійшла до Польщі, полковий устрій тут було невдовзі скасовано і відновлено поділ на воєводства. Лівобереж. Україна (Гетьманщина), що лишилася у складі Рос. д-ви, зберігала полковий устрій (10 полків) до 1708, коли Петро I поділив країну на 8 губерній, з яких 2 –Азовська губернія і Київська губернія – були сформовані на укр. землях. Київ. губ. поділялася на 4, а Азовська – на 7 провінцій. До 1764 паралельно із загальнорос. адміністрацією у Київ. губ. зберігалося гетьманське правління, у віданні якого перебували цивільні справи.

На новоосвоюваних переселенцями з Правобереж. та Лівобереж. України землях Слобожанщини (див. Слобідська Україна) полковий устрій (5 полків) існував із серед. 17 ст. до 1765, коли тут було утворено Слобідсько-Українську губернію.

Остаточному включенню України у рос. політ. систему сприяло запровадження в Україні у 80–90-х рр. 18 ст. паралельно з губернською системи намісництв. На Слобожанщині було утворено Харківське намісництво, на тер. Гетьманщини – Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво; на пд. України – Катеринославське намісництво і згодом Вознесенське намісництво; на Правобережжі, приєднаному до Рос. імперії після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), – Ізяславське намісництво (пізніше Волинське), Брацлавське намісництво і Подільське намісництво. Намісник мав права генерал-губернатора. 1797 намісництва скасовано і відновлено губернський поділ.