Розмова по телефону
діалог (подруг)​

сиджу біля вікна і аж замираю від задоволення. таке все тут гарне, сповнене чимось новим і незвичним! он берізонька росте, край самої дороги. ніколи ще я не бачила такої гарної берізки. така струнка і витончена, гілочки, мов ручки, простягла до дороги. а далі хатинка. біленька, біленька. біля неї квітник. і яких тільки квітів тут нема! і ромашки, і троянди, і гербери, і хризантеми, і пі їду ще далі, починається листяний ліс. стільки гарних дерев, а як чудово було б тут зупинитись і посидіти на природі. раптом навколо стало так темно і сумно. важкі краплини дощу вдарили по склу. так пройшло хвилин 30, і весь цей час мені було так нелегко на душі. я думала, ніби природа гнівається на мене за те, що я дозволила спостерігати собі за цим райським мої роздуми перервало лупотіння граду по вікні автомобіля. через краплини я побачила, що здійнявся величезний вітер, що переріс в ураган. він зривав листя, і те покірно кружлялось у вихрі, а потім знесилене падало додолу. я довго спостерігала за негодою, а пізніше під монотонний стук граду та дощу об моє вікно  заснула.