Напишіть твір-мініатюру «Гайавата — улюблений міфологічний, герой індіанців».

Гайавату (англ. Hiawatha) - герой поеми Лонгфелло «Пісня про Гайавату» (1855). Образ Г. має міфологічні та історичні прототипи. Історичний Р. жив у XVI ст. в Північній Америці і став одним із засновників ліги п'яти ірокезьких племен. Спочатку він був одним з вождів племені онондага, де йому протистояв енергійний і честолюбний вождь Атотаро. Г. був вигнаний, і його усиновила плем'я могауков. Саме ім'я Г. етимологічно пояснюється як наслідувати ім'я одного з вождів цього племені (за іншим тлумаченням Г. - це стародавнє божество мисливців та рибалок). Найавторитетніший вождь могауков - Деканавіда став прихильником Г., і разом вони організували союз чотирьох племен, до яких пізніше приєдналися і Онон-Даги (легенда про позбавлення Г. та Деканавідой вождя онондага Атотаро від злих духів). Пізніше в індіанському міфології Р. стали ототожнювати з Манабозо (індейск. кролик) - одним із класичних варіантів культурного героя-першопредка, творця життєвих благ і винахідника ремесел і звичаїв. Лонгфелло, який при написанні поеми глибоко цікавився фінським народним епосом «Калевала», надав Г. риси, багато в чому схожі з космогонічними героями «Калевали»-Вейнемей-неном і Ільмаріненом. Сам Лонгфелло писав про образ Г.: «Я написав її (поему) на підставі легенд, які панують серед північноамериканських індіанців. У них йдеться про людину чудесного походження, який був посланий до них розчистити їхні річки, ліси й рибальські місця і навчити народи мирним мистецтвам. У різних племен він був відомий під різними іменами: Мічабу, Чіабо, Фаренавайгон і Гайавата, що означає - пророк, учитель ». У поемі поява Г. як «пророка» пророкує прабатько індіанців, «Владика Життя» Гітчі манить. Г. з'являється на світ як син Західного Вітру й онук зірки (місяця). Він несе мир і порядок індіанських племен, постійно бореться зі злом і захищає добро. Він вчить індіанців землеробства і писемності. Г., на думку Лонгфелло, стає «вчителем людства». У міфологічних паралелях Г. - Прометей індіанського народу. Г. не лише міфологічний - він ще й романтичний герой, що втілює ідеал американських романтиків, їх мрію про героя, який найбільш повно злилися з природою (Емерсон). Г. з дитинства вчиться розуміти природу, вільно спілкуватися з усім живим і неживим в ній, знати її мову. Його розум здатний сприймати та осягати природу. Романтизовані відносини між Р. і його дружиною, між Р. і його друзями. Г. об'єднує в собі риси поета і воїна - він покликаний звільнити світ від чудовиськ, він приклад доброти і благородства. В образі Г. Лонгфелло як би спресовує воєдино три часи: міфологічний час першопредків (час зародження ритуалів і звичаїв, зародження писемності і поезії), час історичний (об'єднання ірокезьких племен) і час ідеальне (в якому Г. виступає як гостинного господаря, який підготував свій народ до зустрічі з білими християнами, як би передавального свої землі і їх мешканців нової епохи заселення Америки європейцями). Таким чином, Г. перетворюється в грандіозний образ народного героя, що пов'язує минуле, сучасне і майбутнє. Наприкінці поеми Г. залишає свої племена, відпливаючи в пирозі на Захід, як би виконавши призначену йому місію. разом з героями Ф. Купера сформували узагальнений «образ індіанця» північноамериканської літератури. Для російських письменників (зокрема, для Л. Толстого) Г. представлявся народним героєм, ідеально втіленим в літературному творі.

ответ:Вот что пишет об этом Борис Полевой.

Б. ПОЛЕВОЙ История создания повести.

В «послесловии» к «Повести о настоящем человеке» её автор, писатель Б. Н. Полевой, сообщает, что всё, рассказанное им, основано на действительном событии.

История создания повести такова.

Во время Великой Отечественной войны писатель на одном из участков Брянского фронта познакомился с лётчиком-истребителем Алексеем Маресьевым, о котором ему сказали, что это лучший лётчик полка. Тот пригласил писателя переночевать в его землянке. И вот здесь-то, когда они ложились спать, произошло то, что страшно поразило писателя:

«Что-то тяжело грохнуло об пол. Я оглянулся и увидел такое, чему сам не поверил. Он оставил на полу свои ноги. Безногий лётчик! Лётчик-истребитель! Лётчик, только сегодня совершивший шесть боевых вылетов и сбивший два самолёта! Это казалось совершенно невероятным» .

В ответ на изумление писателя лётчик сказал: «...Хотите я расскажу вам всю эту историю с моими ногами?» .

И он начал свой рассказ. «Удивительная повесть этого человека так захватила меня, - пишет автор, -что я старался записывать её как можно подробнее.. . Алексей Маресьев довёл свой рассказ до того дня, когда, сбив три немецких самолёта.. . он снова ощутил себя полноправным и полноценным лётчиком» .

«...Неожиданная исповедь, - говорит писатель, - потрясла меня своей и величием.. .

...С тех пор я не встречал Алексея Маресьева, но повсюду, куда ни бросала меня военная судьба, возил я с собой две ученические тетрадки, на которых ещё под Орлом записал необыкновенную одиссею (историю) этого лётчика» .

И только после окончания войны, весной 1946 г. , пришло время обработать записанное со слов Маресьева.

«Многое в своё время я не успел записать, - признаётся автор, - многое за четыре года потерялось в памяти. Многого, по скромности своей, не рассказал тогда Алексей Маресьев. Пришлось додумывать, дополнять. Стёрлись в памяти портреты его друзей, о которых тепло и ярко рассказывал он в ту ночь. Их пришлось создавать заново. Не имея здесь возможности строго придерживаться фактов, я слегка изменил фамилию героя и дал новые имена тем, кто сопутствовал ему, кто ему на трудном пути его подвига.

Я назвал книгу «Повестью о настоящем человеке» , потому что Алексей Маресьев и есть настоящий советский человек» .

Объяснение:

А если кратко

Потому что во время войны с фашизмом люди, которые показывали пример истинного героизма на полях сражений, на море и в воздухе, считались настоящими героями, с которых должны брать пример. Вот и Алексей Маресьев был тем самым героем -лётчиком, отморозившим обе ноги, но снова на протезах стал к штурвалу самолёта, чтобы мстить фашистам .

Этот лётчик --не выдуманный литературный персонаж, а живой герой, который дожил до самой старости в уважении и почёте.