Повідомлення про виникнення байки​

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н. е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.

Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.

Відомими авторами байок є Езоп, Бабрій, Федр, Флавій Авіан, Жан Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П'ять книг», 3 століття до н. е.).

Их основное самоназвание — «инуи́ты». Слово «эскимос» (эскиманциг — «сыроед», «тот, кто ест сырую рыбу») принадлежит языку индейских племён абенаков и атабасков. Европейцев впервые познакомил с ним в 1611 году в своем отчёте о поездке в Америку французский миссионер Биар. Из обозначения коренными американцами представителей арктической расы это слово превратилось в традиционное название как американских, так и азиатских эскимосов.

Племя танаина из атабасков использовали этноним «ульчна» (от «ульчага» — «невольник»), поскольку пленили соседних эскимосов.