Написати мої враження від роману "451градус за Фаренгейтом"​

  Прослухавши як аудіокнигу (українською) цей роман, сам мимоволі частково здійснив пророцтво його автора - Рея Бредбері. В книзі про суспільство, яке не читає книг, яке живе лише роботою та у всьому шукає задоволення. Пожежники тим і займаються, що виїжджають на виклик аби спалити помешкання з книгами, інколи разом із його власниками. Все у такому тоталітарному суспільстві організовано так, аби ти в усьому постійно шукав веселощів і нічим не переймався. Якщо комусь і потрібно для чогось знати про що там була якась книга, то може взяти збірник коротких змістів і там знайти "вижимку" про що твір. Не знаю, можливо раніше таке було, але мені дедалі частіше трапляютсья люди, які читали книгу з-за того, що просто так треба для чогось. Наприклад, книгу масово обговорюють і аби не відставати. Коли запитуєш враження і оцінку, то у відповідь чуєш щось на зразок: "Ааа, там про чувака, який жив в Парижі, а потім війна розпочалася і він ледь втік звідтам?".  

  Бредбері написав і опублікував твір у далекому 1953 році. Спочатку у світ вийшов скорочений варіант під назвою "The Fireman" (1951). Дуже дивно, але тенденції до розважальної функції ТБ, тенденції до масовості і спопсованості там вже є. Більше того, мова навіть про інтерактивне ТБ. Як він міг так далеко заглянути в ті часи?

  Сюжет сподобався. Оригінально. Дивно, що у нас цей роман не є широко популярним. Хоча більшу частину прослуховування твору (книжки я ще читаю, не спалюю, як у книзі:-) ))  переслідували не дуже веселі думки. І все ж фінал швидше дає таки надію. Хоча і не є типовим американським хеппі-ендом.

алёше казалось что бабушка не плясала а рассказывала, потому что её танец напоминал какойто разнообразный рассказ.

 

акулина ивановна, сделай милость, пройдись разок! как, бывало, с максимом савватеевым хаживала. утешь!

— что ты, свет, что ты, сударь, григорий иваныч? — посмеиваясь и поеживаясь, говорила бабушка. — куда уж мне плясать! людей смешить но все стали просить ее, и вдруг она молодо встала, оправила юбку, выпрямилась, вскинув тяжелую голову, и пошла по кухне, вскрикивая: — а смейтесь, ино, на здоровье! ну-ка, яша, перетряхни музыку-то! дядя весь вскинулся, вытянулся, прикрыл глаза и заиграл медленнее; цыганок на минуту остановился и, подскочив, пошел вприсядку кругом бабушки, а она плыла по полу бесшумно, как по воздуху, разводя руками, подняв брови, глядя куда-то вдаль темными глазами. мне она показалась спешной, я фыркнул; мастер строго погрозил мне пальцем, и все взрослые посмотрели в мою сторону неодобрительно. — не стучи, иван! — сказал мастер, усмехаясь; цыганок послушно отскочил в сторону, сел на порог, а нянька евгенья, выгнув кадык, запела низким приятным голосом: всю неделю, до субботы, плела девка кружева, истомилася работой, — эх, просто чуть жива! бабушка не плясала, а словно рассказывала что-то. вот она идет тихонько, задумавшись, покачиваясь, поглядывая вокруг из-под руки, всё ее большое тело колеблется нерешительно, ноги щупают дорогу осторожно. остановилась, вдруг испугавшись чего-то, лицо дрогнуло, нахмурилось и тотчас засияло доброй, улыбкой. откачнулась в сторону, уступая кому-то дорогу, отводя рукой кого-то; опустив голову, замерла, прислушиваясь, улыбаясь всё веселее, — и вдруг ее сорвало с места, закружило вихрем, вся она стала стройней, выше ростом, и уж нельзя было глаз отвести от нее — так буйно красива и мила становилась она в эти минуты чудесного возвращения к юности! а нянька евгенья гудела, как труба: в воскресенье от обедни до полуночи плясала, ушла с улицы последней, жаль, — праздника мало! кончив плясать, бабушка села на свое место к самовару; все хвалили ее, а она, поправляя волосы, говорила: — а вы полноте-ка! не видали вы настоящих-то плясуний. а вот у нас в была девка одна, — уж и не помню чья, как звали, — так иные, глядя на ее пляску, даже плакали в радости! глядишь, бывало, на нее, — вот тебе и праздник, и боле ничего не надо! завидовала я ей, грешница!