Чому Україна прагне розвивати партнерські відносини з країнами Європи?

Європейський Союз є політичним, економічним і культурним об'єднанням з ознаками конфедерації[1], до якого входять 27 європейських держав з населенням 447 706 209 осіб (станом на 1 липня 2020 року)[2].

Угода про асоціацію була ініційована у 2012 році, але український уряд припинив підготовку до її підписання 21 листопада 2013 року під час президентства проросійського Віктора Януковича. Він як тодійшій глава держави взяв участь у саміті ЄС у Вільнюсі 28–29 листопада 2013 року, де Угоду про асоціацію планувалося підписати, але цього не було зроблено. Рішення відмовитися від підписання угоди стало приводом для початку Євромайдану і у підсумку призвело до усунення Януковича та уряду Миколи Азарова після української Революції Гідності в лютому 2014 року. Із 21 лютого 2019 року українську Конституцію змінено, норми щодо стратегічного курсу України на набуття членства в Європейському Союзі та в НАТО закріплено у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях[3].

З тих пір Україна прагне повної інтеграції та вступ до Європейського Союзу, що прописано в Конституції України з 21 лютого 2019 року.[4]

Політичну частину Угоди про асоціацію підписав 21 березня 2014 року прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Економічну частину Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом 27 червня 2014 року підписав п'ятий президент Петро Порошенко. 1 січня 2016 року Україна приєдналася до ПВЗВТ із ЄС. Українським громадянам із 11 червня 2017 року було надано безвізовий режим для в'їзду до країн Шенгенської зони на термін до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду. Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.[5]

Україна має кордони з чотирма державами-членами ЄС — Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією — загальною довжиною близько 2235 кілометрів (3389 миль) із 33 пунктами перетину кордону автомобільним, залізничним, поромним та пішохідним та велосипедним шляхом.