Розгорнута Відповідь. "Яким я бачу майбутнє"​

Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які до здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів.

Сплановане життя — це не утопія. Жити відповідно до своїх планів не означає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань.

Звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійснилося. Щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль.

Але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. До того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися.

Тож кращий варіант — це спочатку чітко окреслити перелік бажаного, а потім намагатися втілювати власними зусиллями, "на ходу" коректуючи його відповідно до вимог реального світу та нових власних потреб, бо людині притаманно постійно змінюватись та перебувати у русі (звісно, наслідком є зміна наших пріоритетів, іноді дуже непередбачувана).

Дивіться також

Одна справа — знати витоки ріки Нілу і план лабіринту, а інша — розуміти суть щастя. (Г. Сковорода)

Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо.

Звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться, тому що я обрав професію юриста і намагатимуся зробити все, щоб закони України були не тільки на папері, а й діяли у реальному житті.

Щастя особистості поза суспільством неможливе, як неможливе життя рослини, висмикнутої з ґрунту й кинутої в неродючий пісок. (О. Толстой)

Але навіть не самореалізацію у професії я вважаю за головне у житті. Я гадаю, якщо людина зробить щасливою іншу людину, вона може вважати своє життя не даремно прожитими роками, а вогнищем, яке зігріло когось. Звичайно, добробут нації важить багато, а доля Землі, її екологічний стан та політичні негаразди нікого не можуть залишити байдужим. Але не менше важить і щастя в родині, взаєморозуміння з найріднішими людьми. І мені здається, що гармонія у окремій сім'ї (а хотілося б, щоб таких сімей було якомога більше) може сприяти тому, що наш світ теж стане гармонійнішим.

Із надією на це я роблю крок у своє майбутнє.

Время (дело известное) летит иногда птицей, иногда ползет червяком; но человеку бывает особенно хорошо тогда, когда он даже не замечает — скоро ли, тихо ли оно проходит. аркадий и базаров именно таким образом провели дней пятнадцать у одинцовой. этому отчасти способствовал порядок, который она завела у себя в доме и в жизни. она строго его придерживалась и заставляла других ему покоряться. все в течение дня совершалось в известную пору. утром, ровно в восемь часов, все общество собиралось к чаю; от чая до завтрака всякий делал что хотел, сама хозяйка занималась с приказчиком (имение было на оброке) , с дворецким, с главною ключницей. перед обедом общество опять сходилось для беседы или для чтения; вечер посвящался прогулке, картам, музыке; в половине одиннадцатого анна сергеевна уходила к себе в комнату, отдавала приказания на следующий день и ложилась спать. базарову не нравилась эта размеренная, несколько торжественная правильность ежедневной жизни; «как по рельсам катишься» , — уверял он: ливрейные лакеи, чинные дворецкие оскорбляли его демократическое чувство. он находил, что уж если на то пошло, так и обедать следовало бы по-, во фраках и в белых галстухах. он однажды объяснился об этом с анной сергеевной. она так себя держала, что каждый человек, не обинуясь, высказывал перед ней свои мнения. она выслушала его и промолвила: «с вашей точки зрения, вы правы — и, может быть, в этом случае, я — барыня; но в деревне нельзя жить беспорядочно, скука одолеет» , — и продолжала делать по-своему. базаров ворчал, но и ему и аркадию оттого и жилось так легко у одинцовой, что все в ее доме «катилось как по рельсам» . со всем тем в обоих молодых людях, с первых же дней их пребывания в никольском, произошла перемена. в базарове, к которому анна сергеевна очевидно благоволила, хотя редко с ним соглашалась, стала проявляться небывалая прежде тревога, он легко раздражался, говорил нехотя, глядел сердито и не мог усидеть на месте, словно что его подмывало; а аркадий, который окончательно сам с собой решил, что влюблен в одинцову, начал предаваться тихому унынию. впрочем, это уныние не мешало ему сблизиться с катей; оно даже ему войти с нею в ласковые, приятельские отношения. «меня она не ценит! пусть? . а вот доброе существо меня не отвергает» , — думал он, и сердце его снова вкушало сладость великодушных ощущений. катя смутно понимала, что он искал какого-то утешения в ее обществе, и не отказывала ни ему, ни себе в невинном удовольствии полустыдливой, полудоверчивой дружбы. в присутствии анны сергеевны они не разговаривали между собою: катя всегда сжималась под зорким взглядом сестры, а аркадий, как оно и следует влюбленному человеку, вблизи своего предмета уже не мог обращать внимание ни на что другое; но хорошо ему было с одной катей. он чувствовал, что не в силах занять одинцову; он робел и терялся, когда оставался с ней наедине; и она не знала, что ему сказать: он был слишком для нее молод. напротив, с катей аркадий был как дома; он обращался с ней снисходительно, не мешал ей высказывать впечатления, возбужденные в ней музыкой, чтением повестей, стихов и прочими пустяками, сам не замечая или не сознавая, что эти пустяки и его занимали. с своей стороны, катя не мешала ему грустить. аркадию было хорошо с катей, одинцовой — с базаровым, а потому обыкновенно случалось так: обе парочки, побыв немного вместе, расходились каждая в свою сторону, особенно во время прогулок. катя обожала природу, и аркадий ее любил, хоть и не смел признаться в этом; одинцова была к ней довольно равнодушна, так же как и базаров. почти постоянное разъединение наших приятелей не осталось без последствий: отношения между ними стали меняться. базаров перестал говорить с аркадием об одинцовой, перестал даже бранить ее «аристократические замашки» ; правда, катю он хвалил по-прежнему и только советовал умерять в ней сентиментальные наклонности, но похвалы его были торопливы, советы сухи,