Для чего нужны аксельбанды на военную форму? ​

Существует несколько версий происхождения и назначения аксельбанта. Согласно одной из них, аксельбант — это шнур для измерения, а наконечники — карандаши. ... В вооружённых силах ряда стран аксельбант является принадлежностью парадной военной формы и знаком различия военнослужащих.

Объяснение:

Сейчас аксельбанты стали атрибутом исключительно парадной формы одежды военных. Их можно увидеть и на современных "дембелях" и на старых фотографиях советского периода и даже на форме офицеров Российской Империи.

В нашей армии аксельбант вещь столь древняя, что его носили еще гренадерские и мушкетерские батальоны, а ввели его в армию в 1762 году. Впрочем в дальнейшем он стал прерогативой офицерского состава. А поскольку в 1917 году офицеров отменили, то и аксельбанты вместе с ними.

Однако не на долго. С 1971 года их вновь ввели в парадную форму одежды, где они продолжают держаться и по сей день. Плюс их очень облюбовали "дембеля", которые едут домой и желают покрасоваться перед прохожими и попутчиками в поезде, а так же перед родными. Иногда "украшение" формы у них доводится до абсурда.

Никто из них естественно не знает для чего и кем был придуман первый аксельбант. Появился аксельбант вообще не в России. Ходят различные легенды о его происхождении. В XIX веке на мундирах российских офицеров висел аксельбант с прикрепленным к нему маленьким карандашиком. Считалось, что еще в XVII веке европейские военные использовали аксельбант для измерения, а на конце у него так же был карандаш.

Но есть и иные версии. Например, что аксельбант носили первыми мушкетеры. И это был вовсе не элемент украшательства, а мушкетный фитиль. В нужный момент солдат отрезал нужный ему кусочек и использовал в фитильном мушкете. Версия тоже правдоподобная, но непонятно зачем нужно было и дальше наматывать фитили на плечо, когда фитильные мушкеты канули в лету.

Самая вероятная и правдоподобная теория идет из рыцарских времен. Как известно рыцари - одни из первых военных воспевающих доблесть и честь. Рыцарский щит, меч и иные элементы экипировки до сих пор обыгрываются в геральдике множества стран и военных подразделений.

Рыцари крепили наруч с правой стороны похожим по виду плетеным шнуром к своей одежде. Часть шнура была видна снаружи. Слева же такой элемент отсутствовал. Он был не нужен, так как левая сторона прикрывалась щитом.

Смотрелось это определенно лучше, чем обмотанный через плечо мушкетерский шнур. Да и рыцари - это дворяне и феодалы. Элементы их стиля вполне могли переходить из века в век и быть предметом для подражания. Так что эта версия остается самой живучей и самой правдоподобной.

Никакого практического применения у аксельбанта с тех пор нет. Он носится исключительно, как красивый парадный элемент.

У 1848-1849 рр. у Парижі, Відні, Берліні, Римі та інших європейських столицях відбулися революційні виступи. Школи раніше Європа не знала такого загального загострення соціальної боротьби, розмаху народних виступів і бурхливого піднесення національно-визвольних рухів. Боротьба буржуазії, робітників, селянства, ремісників і дрібних торгівців проти феодально-абсолютистських утисків переплелася з національно-визвольною боротьбою народів Австрії та Італії, із загальнонаціональними рухами за територіальне об'єднання Німеччини й Італії. Хоч у країнах напруження боротьби, шляхи і долі повсталих народів не були однаковими, безсумнівним стало те, що революційні події набули загальноєвропейського масштабу.

Реставрація монархічних режимів на принципах легітимності, утверджених Віденським конгресом, придушення революційних виступів 20-30-х років сприяли посиленню соціального і національного гноблення народів Європи. Водночас економічний розвиток європейських країн визначався промисловим переворотом, утвердженням машинного виробництва, збільшенням чисельності робітників і підвищенням ролі буржуазії в суспільстві. Робітники, селяни, ремісники, дрібні торговці вимагали від урядів вирішення соціальних питань, насамперед законодавчого закріплення відносин між власниками і найманими робітниками. Буржуазія була незадоволена феодально-абсолютистським гнітом, відсутністю демократичних свобод і представницьких органів влади. Багато народів Європи не мали власних національних держав і виступали за національне визволення.

Отже, встановлений Віденським конгресом реакційний порядок в європейських країнах зумовив незадоволення широких верств суспільства і сприяв посиленню революційних настроїв. Початок революцій прискорили неврожайні роки, внаслідок чого зменшилося виробництво сільськогосподарської продукції, подорожчало продовольство на споживчому ринку і знизився життєвий рівень народу. Загострила ситуацію також економічна криза 1847 р., яка охопила більшість європейських країн.