Б)Отметь на лучах множество решений двойного неравенства и запиши его с фигурных скобок.
1 < x < 5
4 < x < 8
фото мне не надо просто так а с фото и не пишите инашгщр​
ои я ошибся

А. Малишко будує твори цього жанру як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя. Звернемось до "Пісні про рушник”. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її на­магання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї”, на якому оживає "і дитинство, й розлука, й ... материнська любов”. Так А. Малишко поглиб­лює образ рушника, запозичений із народної творчості. Про­те головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої лю­дини — образ матері - її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але над­звичайно місткими деталями: "незрадлива ласкава усміш­ка”, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; "засмучені очі”, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, “в дорогу далеку”, на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своє­рідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеле­ними лугами та солов’їними гаями:

Я візьму той рушник наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і тему розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материн­ську тривогу за долю дитини.

У багатьох піснях А. Малишка саме якийсь один образ визначає їхній композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Цікавим є те, що цей обрав виконує подвійну функцію — конкретну і реальну, тобто розгортається від окремої деталі до вражаючої сили емоційного символу. Хрестоматійними у цьому плані є вже згадуваний образ рушника і білих каштанів — і як окраси Києва, і як спогадів ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів, стежини в ріднім краї — і як до болю знайомої доріжки біля батьків­ської хати, і як широкого та складного життєвого шляху.

У "Пісні про вчительку” А. Малишко використовує фоль­клорний символ зорі, переосмислюючи його, наповнюючи новим змістом — сучасним. Поет із щемом згадує людину, яка багато в чому замінила матір:

Вчителько моя, зоре світова.

Де тебе питать?

Де тебе зустріти?

Пісня пронизана елегійним настроєм, побудована як спо­гад про дуже світлу і добру людину. Вона звичайна і незвичайна водночас. Звичайна, бо одна в багатьох непримітних людей, чесних, сумлінних, щирих. Незвичайна, бо залюблена у свою справу, в дітей, бо, втративши на війні двох синів, усю себе присвятила учням. І в тому, що змінюються роки, як у калейдоскопі, а ця жінка щороку відкриває двері в клас, щоб потім діти відкрили для себе цілий світ, є природна зако­номірність:

Знов щебече юнь і цвіте трава.

Пізнаю тебе в постаті несхилій.

Вчителько моя, зоре світова.

Раднице моя На Вкраїні милій!

Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про минуле і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка. їхня чарівність у й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя часто роз­кривається за до окремих пейзажних деталей (сте­жина “дощами мита перемита, дощами знесена у даль", “со­нечко встає, і в росі трава, біля школи в нас зацвітають віти”). Важливу роль відіграє деталь у піснях про кохання:

Ми підем, де трави похилі,

Де зорі в ясній далині,

І карії очі, і рученьки білі

Ночами насняться мені.

Постійні епітети «карії», «білі» наповнюють твір ніжністю, інтимністю.

Найчастіше пісня поета починається а яскравого емоцій­ного образу — білих каштанів, ранній солов’їних. Від нього відштовхується ліричний герой у своїх одкровеннях.

Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Ма­лишка розкриваються за до довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою духовної скарбниці нашого народу.