Скласти розповідь від імені геркулеса як я був мгангою

Коли тубільці схопили малого джека та місіс уелдон, я зрозумів, що треба щось робити, якось їх рятувати. знаючи про   віру тубільців   у могутніх мганнгу, та бачучи, що безперервні дощі затопили все довкола, я вирішив переодягнутися у такого чаклуна і спробувати щастя.  коли я прийшов, якраз небо трішки розпогодилося, і це зіграло мені на руку. місцеві жителі ще більше повірили у мою могутність. а оскільки був я досить могутнього зросту і, не знаючи добре їхньої мови, міг лише мугикати щось незрозуміле собі під ніс, то здавався їм взагалі надчарівником. на своїх грудях я намалював білою глиною химерні візерунки, на шию повісив намисто, на себе одягнув спідницю з трав. на поясі в мене був пасок з силою силенною дзвоників, які неймовірно видзвонювали при кожному моєму русі. рідна мати не впізнала б мене у цьому образі.спершу я почав ходити по колу, виконуючи якісь несамовиті рухи, а всі тубільці повторювали їх за мною. а потім я схопив їх повелительку казонде за руку і потяг за собою   до факторії жозе-антоніу алвіша. всі бігли за нами. я могутнім ударом вибив ворота, що дуже повелительці. вона була захоплена моєю силою. я намагався пантомімою і знаками пояснити їм, що мені потрібно, але вони не розуміли мене і лише повторювали за мною. а тут ще й дощ почав накрапати, що викливало бурю їх невдоволення. та тут якраз з хатини вийшла місіс уелдон і я вказав на неї. всі зрозуміли, що це вона з джеком є причиною їх нещастя, і кинулися до них. та я випередив їх, схопив малого джека й місіс  на руки й широкими кроками пішов геть. тубільці ще деякий час йшли за мною, а далі відстали. і так я ніс їх, аж поки не дійшов до піроги. моя місія була виконана. а мої друзі - врятовані.

Ведмежий суд  байка є. гребінки лисичка подала у суд таку бумагу: що бачила вона, як попеластий вілна панській винниці пив, як мошенник, брагу,їв сіно, і овес, і сіль.суддею був ведмідь, вовки були підсудки.давай вони його по-своєму судитьтрохи не цілі сутки.«як можна гріх такий зробить! воно було б зовсім не диво,коли б він їв собі м'ясиво»,—ведмідь сердито став ревіть.«а то він сіно їв! » — вовки завили.віл щось почав був говорить,да судді річ його спочинку перебили,бо він ситенький був. і так опреділилиі приказали записать: «понеже віл признався попеластий,що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,так за такі гріхи його четвертуватьі м'ясо розідрать суддям на рівні часті,лисичці ж ратиці оддать».