Написать твiр-мiнiатюру з теми моєнаписать твiр-мiнiатюру з теми моэ перше знайомство з творчiстю тараса шевченка

Звернення до кобзаря (після знайомства з творчістю тараса шевченка)шкільний твір уже стільки про вас сказано, стільки написано, що моє слово до вас буде лише моїм бажанням показати, що ви для мене — це мірило мого власного сумління та бажання довести своє право на самобутність і особистість. я маю особисту думку щодо багатьох питань сучасності і, зокрема, щодо вас і вашої творчості.  мені дуже жаль, що вас перетворили на ідеал апостола (воно то так і є певною мірою, але ось така незаперечна ідеалізація підносить вас на таку височінь, що часом думаєш про недосяжність). для чого це було зроблено? а ми не вміємо інакше! ми повинні комусь поклонятися. ми без цього не можемо. точніше, не могли наші батьки (бо їхніх прабатьків до цього призвичаїли ще за царського режиму), а тепер вони і нас до цього схиляють. а як же інакше? раптом усі усвідомили, що шевченко — геній! пророк! таке враження, що хтось донедавна сумнівався в цьому. і з легкістю знімаємо бюсти леніна та замінюємо вашими. чи не ховається в цьому якась доля лицемірства, бо пам'ятники віддаляють від нас історію, вони слугують лише нагадуванням про історичні віхи, а не вбирають у себе весь той суспільний дух, що створює свої високоморальні цінності.  тарасе григоровичу, пробачте за наше лицемірство, за створення кумира (бо ж про це і в біблії сказано: «не сотвори собі кумира»). по-моєму, єдиний, хто зрозумів вас і відчув вашу потребу в розумінні нащадками тих ідеалів, від яких ви не відреклися, — це був симон петлюра. у своїх статтях він саме на це звернув увагу: не робити ідола з тараса шевченка, а дуже уважно, слово за словом читати. він єдиний помітив те, що ви були самотнім у творчому і, не було рівного вам, а отже, критичні зауваження рідко хто висловлював. і я теж зрозумів, наскільки ви були самотнім тоді. інколи здається, що зараз ви теж були б самотні. але то тільки здає ви писали про дуже важливі речі, які сьогодні читаєш, а вони бачаться такими сучасними, наче щойно народжені рядки. але суспільство відвертається від тієї болючої правди, яка боліла вам, яка щодень нагадує про себе сьогодні. я часто міркую ось про такі речі: а якби ви жили у нашому столітті, як би склалося ваше життя? мені здається, що ви були б поруч із тими, хто не зраджував ідеалів, а заради них ішов у сибіри й на соловки і, так само, як і ви, робив це для майбутніх поколінь.  можновладці б вас не любили. я маю на увазі сучасних «царків» і «царів». але сьогодні ви не були б самотні обов'язково знайшлися б однодумці, для кого було б принциповим ваше твердження: «караюсь, мучусь, але не » говорити правду в усі часи було непросто й часто небезпечно. ви говорили правду заради нас, щоб ми не виросли такими байдужими, про що ви застерігали в «»: «а онуки? їм байдуже, панам жито сі» я не хочу бути «байдужим онуком», хочу мати свою думку. я заперечую фальшиві святкування з нагоди якоїсь дати, пов'язаної з вашим життям. вважаю, що кращим пам'ятним вшануванням була б щоденна турбота про тих дітей, хто «мов одірвались від гілля», про жінок, які «виють совою» від горя й нестатків. тоді це дійсно була б «сім'я вольна, нова» — нове суспільство, де на першому місці були б високоморальні загальнолюдські цінності. а що може бути вищим за людину?  

извини конечно но я не знаю