Склади й запиши текст- розповідь (5-6)речень на тему мое місто херсон

Багато в україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається рідне місто. у ньому я народився і живу, тут я познайомився зі своїми друзями, пішов у школу. мій дідусь живе разом з нами. він часто розповідає цікаві історії про наше місто і його мешканців. і в школі на уроках народознавства та історії вчителі розпові нам про славетне минуле нашого рідного краю. колись, у сиву давнину, в степу виникла невеличка фортеця. її збудували козаки, які мужньо захищали свій народ від татар. закінчилась війна, фортеця перетворилася спочатку на містечко, а потім на велике місто — справжній промисловий і культурний центр. у ньому є багато проспектів з красивими будинками, театри і кінотеатри, зоопарк, парки відпочинку. з мамою у вихідні дні ми прогулюємося його чепурними вулицями. мені приємно бродити в тіні дерев вулицями і дивитися на все, що відбувається навколо, бо я своє місто дуже люблю. 

проте є й інші легенди про жайворонка. одна з них є людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — жайвір. він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. від того так загордився, що кинув виклик самому всевишньому: "биймося, боже, хто кого зможе! " отож і тепер, злітаючи вгору, жайворонок ніби похваляється: "полечу по небу, по небу! схоплю бога за бороду, бороду! " а тоді каменем падає вниз із криком:     "мене бог бив-бив! бив києм києм! і на землю кинув, кинув кинув! " або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. а коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "кий упав кий упав! "  вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "а я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток " в іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни.  22 березня на свято сорока мучеників в україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. це був жертовний хліб. таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч.  є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків".  про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.