Скласти твір за поданим планом: 1.теплий літній ранок на березі річки.2.хлопці розробляють план дій.3.несподівана знахідка.4.необачність чи ість.5. прибула вчасно.6.складна операція.7.життєвий урок. наперед дякую!

Рідні краєвидиледве дихнуло весняним теплом — набубнявіли на деревах бруньки, ось-ось виткнуться листочки. усе в природі прокидається, оживає, мовби земля прибирається в коштовні шати.  а ген, у ліску, заголубіли проліски, зайнялися фіолетом гострі шоломи рясту. понад озерцями, понад розливами в левадах жевріють перші квіточки. ти стоїш перед цим раннім дивом, і тобі рядки: квітень приплив у човні, перейшов усім шлях уповні, голубий його човен ранніми квітами повен. ледве пташок він зачує, найкращі квітки за пісні подарує.о-о, ті пташки, мабуть, ніколи такі веселі не бувають, як зараз. радіють, що повернулися з далекої дороги, радіють, що добре їх зустріли на рідній землі.  пересвистуються шпаки, витинає круті колінця дрізд, заливається співом зяблик. а онде — журавель обізвався раз, удруге, втретє, але наче різними голосами. ти дивишся в небо, а попід хмарами двоє — журавель і журавочка. мовби танок якийсь водять у небі і курличуть. але не так сумливо, як восени, а заклично, бентежно, переможно: веселики любі! майнеш за село, і тебе зачаровує небесний переливчастий дзвіночок — висить угорі на невидимій ниточці. зривається, падає, та його підхоплює хтось — і  він дзвенить знов.  жайвір.  такий малесенький, а такий пройшов трохи — озимина зеленіє, а там, удалині, мов острівець, три тополі височать у полі, вибирають собі весняну барву. а людей скільки усюди — і малих, і дорослих! слухають жайворових пісень. та й робота у полі на порі стала.ти знаєш, що більше так не повториться. цвістимуть квіти, співатимуть пташки, заходитиме сонце, але вже по-іншому, хай там краще чи гірше, але ж не отож пильнуй, як іде весна, придивляйся до її чарів, прислухайся до її голосу й ходи. примічай, чим напуває вона землю і як голубить сонячним промінням, легеньким вітерцем.дмитро чередниченко    квітеньдень у квітні довше сонцем квітне. сніг розтав на вигрітій землі. малюки на ручаї блакитні паперові носять кораблі.хоч немає ні дощів, ні зливи, квітень-місяць — справжній водолій. він вихлюпує річок розливи, підмива пісок береговий.підпливають верби кучеряві, і синіють луки заливні. та на змоклій лісовій галяві засиніли проліски дрібні.і безлиста розцвіла ліщина, загляда сережками в потік. заквітчатись поспіша ві ліс— неначе весняний квітник.валентина ткаченко як ти розумієш вислови: день у квітні довше сонцем квітне; підпливають верби кучерявіїчому квітень-місяць  —  справжній водолій? як про це сказано у вірші? до іменників ручаї, верби, проліски, ліщина добери з вірша прикметники. з якою метою їх ужито? вивчи вірш напам'ять.          природа звучить безліччю голосів. і лише чутливе вухо здатне їх розрізнити. звуки природи можуть багато розказати нам, викликати різні почуття: здивування, захоплення, раді а буває, що шум, гуркіт, свист природних явищ лякає людей.прочитай, як по-різному у творах описано звуки вітру, грому, дощу, голоси дерев, птахів.

наше дитинство починається з матері. вона — найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. кожне її слово, мудрі поради і добрі діла — це книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. і перший усміх до сонця, і перший "добридень" людям — це теж від матері. і оте одвічне: "не вкради", "не убий", "шануй старших", "люби ближнього свого"

мамина книга вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. і тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. а серед усіх премудростей материної науки найперша — любити людей. без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.

хіба не безмежна любов тараса шевченка до своєї матері-кріпачки стала виміром усього життя поета, зробила його великим правдошукачем і людинолюбом? хіба не біль і розпука малого хлопчини, який тримав свічечку над труною покійної неньки, пізніше вилилися на папері згустками болю, утвердила його як поборника людських прав, як великого кобзаря? !

пісня і праця стали могутніми крильми літературної творчості івана франка, вони надихали поета любити галицького простолюдина і все своє життя присвятити рідному народові. а ці почуття виніс він з рідної хати, де мудрим порадником був батько, а душа розквітала від маминих пісень. і впродовж життя пам'ятав про це вдячний син:

правда, матусю! і за раду!

я її правди не раз досвідив.праця дала до життя мні принаду,

ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.("пісня і праця")

не зрадив мудрої материнської науки павло грабовський. навіть там, у далеких сибірських краях, він не зневірився, не нарікав, а боровся, посилав свої полум'яні вісточки матері-україні, рідному народу. і, звичайно, їй, дорогій своїй матусі:

мамо-голубко! горюєш ти, бачу,

стогнеш сама у журбі;

хай я в неволі конаю та плачу, —важче незмірно тобі.

для олександра довженка увесь світ починається з матері. і казкові голуби над їхньою хатою, квітник і город, палка любов до чарівної десни — усе це від мами і все це проросло в його серці міцними паростками добра, людяності і щирої закоханості в людину праці. у митця образ такого трудівника теж асоціюється з його матір'ю, яка любила " що-небудь у землю, щоб проізростало".

мабуть, немає поета в сучасній літературі, який не співав би осанну матері. павло тичина і максим рильський, володимир сосюра і андрій малишко, дмитро пав-личко, іван драч і ліна костенко, василь симоненко і василь та чи не найглибше і не найповніше опоетизував матір борис олійник. цикли віршів "сиве сонце моє" присвячені неньці, яка не тільки дарує нам життя, а й вчить "по совісті жити" і любити людей. мати в поезії б. олійника — це, в першу чергу, хранителька роду, це ніжна і чуйна жінка, мудра порадниця. її не можна зрадити, забути, покинути, вона завжди і всім потрібна. здається, що й увесь світ відповідальний перед нею.

вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

змахнула рукою — злетіли увись рушники.

"лишайтесь щасливі", — і стала замисленим

полем на цілу планету, на всі покоління й віки.

("пісня про матір")

життя іде. барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. дорослішають діти, сивіють матері — такий закон життя. та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. як і "пісня про рушник" а. малишка, що давно вже стала гімном матері, її одвічній любові. тож завжди пам'ятаймо про це. і ніколи ие зраджуймо своїх матерів, які навчили нас творити добро на землі. і ще пам'ятаймо, що

можна вибрать друга. і по духу брата,

та не можна рідну матір вибирати.

можна все на світі вибирати, сину,

вибрати не можна тільки батьківщину.