Цитатный образ тоси з оповидання симья дыкої качки

    «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».      «вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».      « бо вони повмирають без води».      «у її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за »      «спускала на воду й благала душею й очима».      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

привет я просто напишу фигню

Объяснение:

какую-нибудь